— Справді, — засміявся Твердохліб. — Дізналися, що ми незабаром вирушаємо в експедицію, і наввипередки пропонують послуги. Покластися на них можна.
— Коли ж ви розповісте нам про свої подвиги, Романе?
— Я гадаю, найкраще послухати розповідь на місці події, — озвався Михайло. — Пропоную взяти курс на «Брістоль».
У щоденникових записах Аркадія Олександровича збереглася історія викриття Меррея, розказана Романом Твердохлібом від першої особи:
«Коли я побачив Меррея в Александрії, мене наче обпекло: звідки я його знаю? На пам’ять свою не скаржусь, і якби не прізвище, одразу б згадав. Він працював інженером на будівництві Багдадської залізниці, яке фінансувала Німеччина.
Пам’ятаю, як я наймався на будівництво. Паспорт у мене був французький, і начальник контори заговорив зі мною французькою мовою, а я не став пояснювати, що знаю і німецьку. Він довго випитував, як росіянин опинився у Франції. Я вигадав правдоподібну історію, і мені дозволили заповнити папери. Тоді я й став свідком дивної розмови між моїм роботодавцем і якимсь чоловіком, котрий досі мовчав, обернувшись до «француза» спиною. Не звертаючи уваги на стороннього, він заговорив про залізницю. Як я зрозумів, англійці вимагали, щоб без їх згоди не продовжувати її за Басру. Йшлося про те, щоб перешкодити підписанню англо-німецької конвенції, за якою Німеччина погоджувалась визнати інтереси Англії, в навігації на Шат-ель-Арабі в обмін на будівництво Багдадської залізниці за Басру. Запам’яталось мені, що Дітрїх, як ного називав тоді конторник, гаряче доводив, начебто при такому повороті справ Англія диктуватиме свою волю в розподілі мосульської нафти. Балакали по-діловому, але не як бізнесмени. Це я помітив одразу. Тепер розумію, що випадково почув розмову двох німецьких агентів.
І раптом в Александрії побачив цього Дітріха-Бломберга на «Глорії». Зрештою, я міг помилитися. Зустрічаються ж у світі абсолютно подібні люди. На всяк випадок почав приглядатися до містера Меррея.
Підозра посилилась, коли він побував у німецькому консульстві в Александрії, після чого другий секретар консульства відвідав Аркадія Олександровича. А невдовзі мимохіть почув розмову в кают-компанії, коли Меррей відверто пропонував Аркадію Олександровичу відмовитись від роботи в Індії. Можна було не сумніватися, що Меррей не той, за кого себе видав. Залишалось простежити за його маршрутом. Я був переконаний, що тут, у Бомбеї, в нього немає ніяких друзів по навчанню, що він, очевидно, зустрічатиметься зі спільниками.
Вирішив скористатися послугами носильників. Ми домовилися з хлопчаками зустрітись неподалік «Брістоля». Відомості, які принесли Анвар і Шоруп, зміцнили мої підозріння: Меррей, майже не криючись, попрямував у німецьке консульство. Стежити за будинком залишились Рані і Моте. Разом з хлопцями я хутенько подався туди. Справді, з-за дерев видно було, що Меррей на веранді розмовляє з високим опасистим чоловіком з вусами, закрученими догори, як у кайзера Вільгельма.
Безумовно, це не було ще доказом якоїсь афери. Проте я відчував, що невдачі з бурильним обладнанням в Александрії й тут не випадкові. Хтось намагався перешкодити експедиції провести промислову перевірку районів, багатих корисними копалинами, зокрема нафтою.
Поблизу консульства ми пробули майже до восьмої вечора, поки не вийшов Меррей. Сівши в карету, він кудись помчав. Було темно, почався дощ, і я, розпрощавшись з хлопцями, вернувся в готель.
Хотів було розповісти про свої підозри Аркадію Олександровичу, але коли в його номері побачив Меррея, вирішив зачекати. Подумалось, що Меррей недаремно вимагає собі в помічники Щербака. Чи не намірився переключитись на нього, щоб заволодіти секретом ехолота? Михайло знав не лише принцип дії апарата, але й шляхи його технічного вирішення: він неодноразово розмовляв з Аркадієм Олександровичем на цю тему.
Я вирішив непомітно залишитися в Бомбеї й простежити за Мерреєм, однак не сказав про це нікому, щоб не хвилювати вас. Лише Лятошинському натякнув, що довкола експедиції творяться сумнівні речі.
Отож я навмисне відстав від поїзда й вернувся у Бомбей. Тим часом мої помічники не дрімали. Рані підслухав розмову Меррея з членами банди якогось Бачу. Мова йшла про папери і молодого сагіба, що залишизся в готелі. Меррей обіцяв добре заплатити, якщо бандити зуміють викрасти і папери, і сагіба.