Я дав зрозуміти портьє, що не хочу бути в одному номері з містером Щербаком, але попросив дати сусідню кімнату, щоб мати можливість непомітно перевірити, як він виконує завдання шефа. Моя просьба, підкріплена десятьма фунтами, була виконана. Я легко міг зі свого балкона потрапити на балкон номера, в якому майже до ранку не гасло світло — Михайло щось читав, вираховував, писав. До обіду вони з Мерреєм ходили по різних конторах і фірмах, намагаючись роздобути бурильне устаткування. Це було легко встановити. Коли я цікавився причинами візиту джентльменів, мене приймали за приватного детектива і давали вичерпні пояснення, котрі я акуратно заохочував оплатою. Як мені вдалося встановити, нафтові фірми отримали щедру винагороду від якихось джентльменів за те, щоб не надавати в розпорядження експедиції від «Джейсон-електрік» бурильне устаткування.
Цього й слід було чекати. Меррей лише страхував себе, демонструючи Щербаку неспроможність виконати замовлення.
Так тривало тиждень, доки у Меррея з Михайлом не відбулася різка розмова, подібна до тієї, що була на «Глорії» з Аркадієм Олександровичем. Михайло відповів на пропозицію Меррея ляпасом і виставив його за двері, пообіцявши розповісти про все професору і Крішану Прасаду.
Три дні Михайло взагалі не виходив з номера. Немовби забув про неприємну розмову, поринувши в розрахунки. Справи, очевидно, просувались непогано, бо він насвистував веселу мелодію з якоїсь оперети, а за день до того, як йрийшла телеграма, дозволив собі невеличку прогулянку.
Мої хлопці, що йшли назирці за Щербаком, помітили, що не лише вони цікавляться ним. Як розповів потім Михайло, він також запримітив підозрілих типів і вирішив повернутися в готель. Рані впізнав у незнайомих переслідувачах людей Бачу і швидко повідомив мене.
Коли вранці наступного дня надійшла телеграма від вас, стало зрозуміло, що Меррей форсуватиме події. Я вирішив обміркувати з Михайлом наші спільні дії. Здивувавшись моїй появі, Щербак швидко зрозумів, що йому загрожує. Очевидно, бандити намагатимуться вчинити наліт на номер. З поліцією вирішили поки що не зв’язуватися.
Причаївшись у своїй кімнаті, я чекав умовного сигналу — двох коротких ударів у двері, що з’єднували вітальні наших номерів. Ключ від них я перед тим роздобув у коридорного служника, пояснивши, що хочу зробити сюрприз своєму товаришеві несподіваною появою.
За сім хвилин до восьмої почулися два коротких удари, і майже відразу долинув шум боротьби. Нападники не очікували такого опору. Їх було четверо. Ми досить швидко подолали бандитів, але один таки зумів двічі вистрелити й поранити Михайла. Правда, бандитові після цього довелося не солодко…
На постріли збіглася готельна охорона, з’явилась поліція. Про те, що сталося, негайно сповістили консульство. На щастя, секретар виявився кмітливою людиною і швидко зрозумів, чого від нього хочуть. А хотів я, щоб про мою появу в номері не згадували, а натомість пустили чутку, ща нападники загинули у перестрілці з поліцією, що серед убитих і містер Щербак, тіло якого доставлено в російське консульство. Все це було потрібно, аби не викликати підозри в Меррея й арештувати його на основі неспростовних доказів.
Ми зв’язалися зі співробітниками місцевої Сікрет Інтеллідженс Сервіс, вони з моєї розповіді зрозуміли все як належить. Поліції були дані відповідні вказівки. Бандити засвідчили, що діяли за вказівкою англійського джентльмена, котрий вимагав від них викрасти папери, з якими працював росіянин, а заодно прихопити і його самого. Цим англійським джентльменом, як ви вже здогадались, був старший компаньйон фірми «Джейсон-електрік».
Офіційно Меррей проживав у свого давнього приятеля. Насправді ж частенько ночував у німецькому консульстві. Коли б він відчув небезпеку, то міг би знайти там надійний захисток, йому напевно дали б дипломатичний паспорт. Отже, його слід було виманити з криївки. І це, як ви самі бачили, вдалося…»
Після всього, що трапилось, Роман Твердохліб запропонував матеріали, пов’язані з розробкою ехолота, залишити в консульстві. Щербак погодився, пояснивши, що хоче завершити деякі розрахунки і дуже сподівається на допомогу Аркадія Олександровича.
Твердохліб настояв, щоб експедиція закупила зброю: попереду джунглі, мало що може бути. Прасад підтримав матроса. Було закуплено три десятизарядні англійські гвинтівки «Лі-Енфільда» й одну п’ятизарядну системи Рігбі Маузер 275-го калібру проти хижих звірів.
На пропозицію Романа всі четверо його вивідувачів були включені до складу експедиції. Про двох носильників подбав Прасад. Він же порадив Аркадію Олександровичу залишити щоденникові записи, яких уже зібралося чимало, у нього вдома, щоб забрати при поверненні. Сошенко погодився. Як ми побачимо далі, це була вельми доречна порада, бо дальші перипетії відбилися й на долі записів професора, уціліли тільки окремі з них, частина розмита водою. У багатьох місцях не збереглося дат, і ми, йдучи за логікою подій, спробуємо їх відтворити. Записи, які збереглися найкраще, наводитимемо по можливості повністю.