Що ж, здається, теплішає… Метод моїх міркувань, якби я виголошував їх уголос, сторонній слухач, напевно, назвав би методом послідовних наближень. Гаразд, міркуймо далі.
Наша планета теж розвивалася шляхом накопичення інформації: з простих форм руху народжувалися складніші, молекули зв’язувались у кристали, а нова інформація породжувала новий кристал. Точнісінько як у досліді з сильно концентрованим розчином солі у воді, що починає кристалізуватись у тому місці, де знаходиться кристалик солі. Цей кристал-затравка мовби передає навколишньому середовищу інформацію про свою структуру, в результаті чого народжується новий кристал…
У моєму мозку немовби спалахнуло червоне світло — сигнал зупинитися, обдумати краще цей момент. Земля-кристал… Чи така вже випадкова форма кристала-додекаедра, про існування якого нам стало відомо завдяки щоденникам Сошенка? Чи не міг цей уламок Чінтамані прибрати форму одного з вузлів енергетичного каркаса Всесвіту, так би мовити, цілком свідомо? Стати своєрідним сигналом нам, землянам, одночасно являючи собою скристалізовану інформацію про одну з планет Сонячної системи, інформацію для когось…
Мимоволі ловлю себе на тому, що намагаюся змоделювати з цього приводу можливе висловлювання такого собі опонента-недоброзичливця: «Хіба можна зберігати інформацію у фізичному тілі?..» Звичайно, можна! Комірки пам’яті комп’ютерів, як відомо, виготовляються з кристалів — фізичних тіл. У комп’ютері носієм пам’яті є саме кристал, а не жива клітина…
Знову кажу собі: «Чекай-но! Не спіши… Думай…» Але це не так просто. Я раптом відчув, що свідомість моя починає панікувати. Якась аберація думок…
А якщо й справді той кристал-додекаедр є своєрідним комп’ютером, таким же, як і скарабей, у якому нам випадково (чи все-таки закономірно?) вдалося розшифрувати окрему систему закодованих два з половиною тисячоліття тому рухів-інформацій?
І тут мені згадалося припущення відомого фантаста Артура Кларка про те, що настане такий час, коли людство навчиться реєструвати рух кожного атома, відтак спостерігати минуле і на основі отримуваної інформації зможе відтворити окремі епізоди історії, окремих людей. Феномен Демокріта, з яким ми зіткнулися в лабораторії, схоже, дає поки що непрямий доказ того, що письменник має рацію… Елементарні частинки, котрі вивчають фізики, безперечно володіють якимось кодом, передають одна одній рух, а значить — інформацію. Бо справді: одні і ті ж взаємодії народжують одну і ту ж частинку (так при співударі нуклонів обов’язково утвориться пі-мезон). Тобто кожного разу дешифрується характер зіткнення нуклонів, результатом чого є частинка пі-мезон. Далі. Інформація притаманна клітині і газетним рядкам, складному руху електромагнітного поля, що через моря й океани несе людям не лише сухі повідомлення й факти, але й емоції…
Втім, повернімось до кристалів. А якщо й справді глянути на Всесвіт як на гігантську кристалічну структуру, як на безмежний Зоряний Кристал, що володіє невичерпною інформацією? Елементами цієї архіскладної системи є Земля, Сонце, інші планети, зірки, що утворюють галактики й метагалактики. Ми, люди, також елементи цього Зоряного Кристала, тільки на іншому рівні організації матерії… Наповнений вічним рухом Всесвіт, цей дивовижний Зоряний Кристал… Там, у чорному безгомінні космосу, рухаються галактики, гігантські клуби зоряної матерії, народжуються і вмирають світи. Все перебуває у вічному русі… Пульсує Зоряний Кристал, у якому Єдиному Закону Природи підкоряються і рух молекул, і рух метагалактик.
В моєму внутрішньому стані відбувся якийсь злам. Свого часу геніальний Моцарт навдивовижу точно визначив появу того симбіозу думок і емоцій, коли в одну мить немовби чуєш всю ще не написану симфонію. Так трапилося й зі мною. Припущення, висунуті академіком Деркачем, дожидалися саме цього моменту осяяння.
Адже все так просто! Всесвіт — це архіскладна машина-комп’ютер з мільярдами мільярдів плюс безконечність складових частин, які людство щойно почало досліджувати. Зрештою, ми самі є елементами цієї безконечної конструкції, в якій діють програми життя і смерті, де народжуються і вмирають не лише елементарні частинки та амеби, представники флори і фауни, але й планети, цілі зоряні системи — усе, від мікроскопічних кристаликів ДНК зі своєю строгою генетичною програмою до макрокосмічних зоряних систем. Своєрідний вселенський самоорганізуючий комп’ютер. Зоряний Кристал. Підкреслюю: самоорганізуючий, який діяв, діє і буде діяти завжди.