Поки Рамеш проходив митний контроль, Сашко не зводив очей з його густої смолянистої бороди, порівняно з якою його власна шкіперка виглядала надто непоказною. Не приховуючи заздрості, Ткачук запитав, навіщо доктор Сінгх так по-чудернацькому зачісує бороду догори по щоках. Я пояснив, що віровчення забороняє сікхам стригтися й голитися.
Та ось від натовпу прибулих відділяється висока постать доктора Сінгха. Він, посміхаючись, прямує до нас. Світло-сірий костюм у ледь помітну смужку, білосніжна сорочка, строгий темно-синій галстук, на голові яскраво-червоний тюрбан, під яким сікхи ховають своє довге волосся.
Зупинившись за два кроки перед нами, Рамеш, за давньою індійською традицією, склав долоні човником і злегка вклонився. Затим ми міцно тиснемо один одному руки вже по-європейськи. Привітавши дорогого гостя з прибуттям на українську землю, я представив йому свого заступника і одного з майбутніх консультантів проекту «Індра» кандидата фізико-математичних наук Олександра Ткачука. Відчуваючи всю важливість міжнародного контакту, Сашко поводився скромно й здебільшого згідливо кивав сократівською головою на мої репліки.
Розмова з індійським гостем затяглася до пізнього вечора. Ми з Ткачуком, професор Бандура і доктор Рамеш Абхар Сінгх сиділи в одному з номерів на шостому поверсі готелю «Україна». Після офіційного прийому в академіка Деркача вирішили продовжити обмін думками у невимушеній обстановці. А новин у нас, зацікавлених в успішному завершенні робіт, не бракувало.
Рамеш із щирим захопленням розповідав про успіхи своїх товаришів з індійського наукового центру в Тривандарамі та в Центрі супутників у Бангалорі, де у розпалі монтаж суперкомп’ютера і куди незабаром повинні прибути ми, радянські спеціалісти, для консультації та конкретної допомоги при монтажі й наладці НВІСів, виготовлених нашим інститутом.
Співпраця з індійськими вченими та інженерами приносила обопільну користь. Ще наприкінці сімдесятих років колишня англійська колонія стала однією з небагатьох країн, яка власними силами створила електронно-обчислювальні машини четвертого покоління. Знаменитий Дослідницький центр телекомунікації у Нью-Делі та Корпорація по розвитку торгівлі і технології в галузі електроніки стали своєрідними візитними картками країни. Хіба могла уявити екс-метрополія, що її колишня колонія спроможеться запустити власний супутник? Проте це сталося. В 1975 році з радянського ракетодрому стартував «Арьябхата» — перший індійський супутник, названий на честь древнього астронома і математика. За роки, що минули відтоді, Індія нагромадила чималий досвід виготовлення космічної техніки, створила інфраструктуру для виробництва космічних систем та апаратів. А тепер наша міжзоряна ракета на ядерному паливі з найсучаснішим електронним астронавігатором — суперкомп’ютером «Індра».
— Черчілль, напевне, в труні перевертається, — кинув репліку Сашко, порушуючи правила світської бесіди.
— Не інакше, — засміявся Рамеш. — А свого часу, напередодні проголошення незалежності Індії, він мав необачність висловитися: «Солом’яні чучела — ось кому ми віддаємо Індію».
— Словом, тут якнайкраще справдилася наша приказка: не кажи гоп, поки не перескочиш, — докинув я.
— Що стосується випадку з НВІСами для суперкомп’ютера «Індра», то ніхто не знає, коли можна буде сказати це сакраментальне «гоп». Чи не так? — мовив Сашко, іронічно глянувши на мене.
Ці слова заінтригували гостя, і Ткачукові довелося детально інформувати його про історію зі скарабеєм та метаморфози з НВІСами.
Дещо доктору Сінгху було відомо: західні журнали писали про дивну знахідку у скіфському кургані. Проте відомостей про досліди над скарабеєм вони, звичайно, не могли навести.
— Ви дуже добре зробили, що не дали поживи західним газетярам. Це могло б лише зашкодити, — задумливо мовив Рамеш. — Як мені тепер видається, містер Ткачук має цілковиту рацію: в даній ситуації справді рано говорити «гоп», — індієць усміхнувся, вимовляючи незвичне для нього слово. — І ось що я хочу сказати. Мій приїзд до Радянського Союзу пов’язаний не лише з роботами по суперкомп’ютеру. За планом робіт і консультацій в Інституті проблем передачі інформації я мав приїхати пізніше. Передчасний візит викликав… скарабей. Так, так. Саме ваш скіфський скарабей. Втім, не лише він. Навіть з тієї інформації, яку опублікувала преса, я прийшов до виснозку, що ключ до розгадки таємниці скарабея криється у староіндійській легенді про камінь Чінтамані.