Настрій людей став помітно змінюватися. Страх обернувся агресивністю. Раптом хтось подав ідею:
— Замкніть її в кузні!
— Не випускайте!
— Дайте вогню!
— Спалити відьму!
— Спалити! Спалити! — підхопила юрба.
Марика не встигла отямитися, як двері захлопнули й підперли зовні. Глечик випав із рук дівчинки, розколовся, і золото розсипалося біля її ніг, але зараз їй було не до скарбу.
— Випустіть мене! — закричала Марика, тарабанячи кулаками в замкнені двері.
Засліплені люттю люди не слухали. У них з’явилася мета, що згуртувала їх і змусила забути про страх. Усі дружно збирали хмиз і розкладали навколо кузні.
— Послухайте! Я невинна!
Марика просила, волала, благала. Та все було марно. Немає нічого страшнішого від божевілля юрби. Навколо не знайшлося жодного співчутливого серця, ладного відгукнутися на її вмовляння.
Задоволена своєю роботою, Віщунка посміхнулася. Цього разу все йшло як слід. Дівчисько їй ніколи не подобалося. У маленькій циганці було щось, що насторожує, чого навіть прониклива Віщунка не могла осягти. Проте головна справа чекала на стару відьму не тут.
Карти пророкували, що сьогодні — переламний день. Якщо вірити їм, то саме сьогодні вона, звичайнісінька відьма, могла вплинути на долю світу й цілковито змінити її. Навряд чи світ помітить загибель маленької обірванки. Тут пахло короною. «Час вирушати до палацу,» — вирішила Віщунка, обернулася навколо себе й розчинилася в повітрі.
Ніхто й не помітив дивного зникнення «добропорядної» бабусі. Люди були надто захоплені покаранням «відьми».
Розділ 24
Дивовижно пластичний танок полум’я зачаровував. Язики вогню що стриміли вгору, розприскуючи тисячі іскор, то принишкло пестили червоне золото вуглин.
Гліб стояв біля каміна, спостерігаючи за грою світла й тіні. Наближався ранок, а він досі не лягав. Спати не хотілося, адже минулої ночі відбулося надто багато подій і хвилювань. Спочатку принц очікував повернення Степка, але не встиг порадіти тому, що втеча була успішною, як у місті здійнявся переполох. Хіба ж він міг заснути, коли на Марику було оголошене полювання? Здавалося, увесь світ налаштований проти неї.
Юнак у безсиллі стис кулаки. Чому він, спадкоємець престолу, осяйний принц, майбутній правитель держави не може допомогти своїй названій сестрі? Чого тоді варті влада й корона? Нічого, як вуглини в каміні. Блищать і переливаються, мов коштовні самоцвіти, а насправді це всього-на-всього вуглини. Варто згаснути вогню, і вони стануть попелом.
— Чистісінька правда. Усе обернеться на попіл, — раптом почув Гліб чийсь хрипкий голос.
— Хто тут? — запитав він, напружено вдивляючись у півморок кімнати.
Важкі фалди оксамитової портьєри заворушилися, і звідтіля вийшла Віщунка. Відьма анітрохи не змінилася відтоді, як він бачив її востаннє. Вона метушливо озирнулася й пішла до каміна. Гліб гидливо відсахнувся, аби показати незваній гості, що не бажає мати з нею нічого спільного. Однак холодний прийом ніскілечки не збентежив старої. Вона розчулено подивилася на юнака й сказала:
— Не чекав? Дарма. Я про тебе, любчику, не забувала. Ось, поговорити прийшла.
— Нам немає про що розмовляти, — відрізав Гліб.
— Помиляєшся. Розмова може вийти дуже цікавою. Чи тобі однаково, що трапиться з циганкою?
Питання застало Гліба зненацька. Забувши про те, що майбутній монарх завжди має зберігати спокій, він подався вперед і схвильовано запитав:
— Ви знаєте, що з Марикою?
Старій ніби позакладало. Вона узяла коцюбу і заходилася ворушити загасле вугілля. Полум’я, котре вже дрімало, враз засичало, як потривожена змія, і бентежно здійнялося вгору. У відьминих очах спалахнули багряні іскри.
— Все перетвориться на попіл, — забурмотіла вона.
— Ви не відповіли на моє запитання, — роздратовано сказав Гліб.
— Ні, любчику. Це ти не схотів дослухатися до моєї відповіді. — Віщунка показала на вогонь і зловісно прошепотіла: — Ось яка доля чекає на твою подружку.
Глібові раптом стало важко дихати, незважаючи на те, що в кімнаті було досить холодно.
Пророцтво Зоряного лицаря збігалося зі злісним карканням старої відьми.
— Ні! — рвучко скрикнув він.
— Коли ти такий упевнений, то нам далі нічого розмовляти, — посміхнулася стара й удавано зібралася йти.
— Постривайте! А де вона? — наполегливо запитав юнак.
— У занедбаній кузні.
— У кузні? Що вона там робить?