Серед магів були білі й чорні, тому, щоб зберегти на Землі рівновагу, правили островом дев’ять чарівників, визнаних наймудрішими і найсправедливішими. Кожний з них мав сильну магію, але ніхто не міг користуватися нею лише за власним бажанням.
Вісім магів були рівні за могутністю, і лише дев’ятий перевершував усіх і звався верховним чарівником.
Час від часу маги-правителі змінювалися. Коли строк правління верховного чарівника добігав кінця, особливий знак сповіщав про це, і нікому з мудреців не спадало на думку сперечатися із Всевишнім. На зміну старому чарівникові приходив новий, та люди, здатні стати великими магами, народжуються не часто.
Усі верховні чарівники острова Гроз були синами царів, королів або падишахів. Хлопчика, обдарованого магічною силою, у дитячому віці забирали на острів і впродовж років навчали мудрості, помірності й магічної майстерності. У двадцять один рік обранець проходив посвяту, ставав безсмертним і колишній верховний чарівник передавав йому свій посох.
Той фатальний рік був відзначений парадом планет. Це означало, що час верховного чарівника підходить до завершення, і на землі народився спадкоємець, якому маг повинен передати свою владу. У ніч, коли планети вишикувалися в ряд, астрономи й астрологи острова Гроз стежили за небесними світилами, щоб ті вказали, де шукати обранця. І знак був посланий. З неба впала зірка, потім друга й третя… Зоряний дощ розкреслив небесну баню золотими нитками, пролившись над однією з південних країн, розташованих на березі океану. У цей день у молодшої дружини султана народився хлопчик.
Малюк був здоровим і міцним, саме таким і повинен бути обранець. Султан зрадів, коли посланець острова Гроз повідомив про те, що його син обраний для великої місії. Така честь випадає небагатьом. Відповідно до встановленого ритуалу, у ніч народження нового місяця нянька повинна була покласти дитину в кошик і пустити по воді. Відтоді доля дитини була в руках провидіння. Смертні не мали права знати, як і коли хлопчика заберуть на острів.
Проте ніхто не надав значення тому, що пам’ятної зоряної ночі, в тій самій місцевості, у бідній рибацькій сім’ї теж народилася дитина. Новонароджений у родині — не завжди радість. Так було й цього разу. Сім’я рибалки й без того голодувала. Кому потрібна тринадцята дитина, до того ж дівчисько? Якби то хлопчик. Усе-таки син — це новий працівник у родині. А дочку годуй й рости — тільки для чужих людей старання. Куди не кинь, зайвий рот у сім’ї був ні до чого. Подумали бідняки, пожурилися й вирішили віддати дівчинку волі Усевишнього.
Рибалка поклав доньку в кошик і пішов уверх до річки. Відпустити кошик у море — однаково, що послати дитину на вірну смерть, а біля ріки багато народу трапляється. Якщо на те небесна воля, то дитину хтось-таки підбере й виховає, а коли дівчинка загине, виходить, так судилося.
Довго йшов рибалка й нарешті знайшов місце, яке видалося йому найкращим. Униз по ріці було багато поселень. Можливо, хто-небудь помітить крихітку й змилостивиться. Опустивши кошик на воду, він легенько підштовхнув його і пішов геть, жодного разу не озирнувшись. Він не був злою людиною, але мусив думати про те, як нагодувати інших дітей.
Рибалка й не підозрював, що незадовго до цього нянька принесла до ріки кошик із царською дитиною. Жінка пустила його по воді, і кошик поплив. Та от біда: варто було кошикові зникнути з очей, як він зачепився за корч. Вода заколисувала дитину, й немовля тихенько спало. Йому було невтямки, що в цей самий час води ріки швидко несуть іншу дитину назустріч долі.
Молодик тоненьким серпом зорів у небі. Річка, наче змія в срібній лусці, мерехтіла й звивалася поміж берегів. Дев’ять магів невідривно дивилися на водяні брижі, очікуючи дорого посланця. Нарешті вони побачили кошик. Він грайливо закрутився у вирі, а потім дбайливі хвилі вихопили його з потоку й викинули на пісок до ніг чарівників. У кошику спала гарна, смаглява дитина.
Маги з особливою пильністю готувалися до священного ритуалу. Вони мали передати немовляті частину своєї енергії й могутності, щоб потім кожен чарівник відчував у ньому частку себе й любив його, як свого власного сина. Верховний маг Агриппа підняв угору посох і гучним баритоном сказав:
Ясне небо розпоров спалах блискавки. Від яскравого світла дитина прокинулася й розплющила великі, темні, як оливки, очі. Маги схилилися над кошиком. Маля заворушилося й обвело незнайомців поглядом, що здавався надзвичайно осмисленим для дитини, яка прожила лише кілька днів, а потім стало діловито вивільнятися з пелюшок. Випручавши рученята, воно залепетало щось своєю мовою. Чарівники радісно закивали. Перед ними, поза всякими сумнівами, був обраний.