Тишу порушив Агриппа:
— Все не так безнадійно. Верховним чарівником може стати тільки юнак царської крові, що пройде посвяту. У нас є царська дитина, Ми візьмемо її із собою на острів і будемо впродовж двадцяти одного року передавати магічні знання.
— А раптом хлопчик не пройде посвяти? Адже таке бувало. Це тяжке випробування під силу не кожному й вимагає великої майстерності й волі, — сказав Ксанф, який звик брати усе під сумнів.
— Це залежить від нас. Ми припустилися помилки й тепер повинні зробити все можливе й неможливе, щоб наділити хлопчика магічною силою, — спокійно заперечив Агриппа.
— А як бути з дівчинкою?
— Ми не маємо права передавати їй знання. По-перше, вона дівчинка, а по-друге, у її жилах не тече царська кров. Я пропоную віднести її подалі від цих місць, в іншу країну, і там вчинити так само, як її батьки. Підкинемо її на дорозі, де дівчинку можуть підібрати жалісливі люди. Ми посиплемо цю дорогу пилом забуття, щоб жоден з нас не пам’ятав, де ця дівчинка, і ніколи не зміг її відшукати. Вона кане в безвість, і пам’ять про неї зітреться назавжди.
— Але ж у неї амулет. Вона вже має магічний дарунок, — Авдій висловив думку, що турбувала усіх.
— Без знань їй однаково не пройти посвяти. Цілком ймовірно, вона стане однією з багатьох ворожок або ясновидиць. Але вона проживе своє життя, так і не довідавшись про справжню силу амулета. Наша помилка повинна залишитися таємницею для всіх.
— Нехай буде так, — вимовив Гурій, котрий полюбляв у потрібний момент вставити своє слово, і безсмертні один за одним луною повторили його слова.
Зосим був заступником подорожніх, тому саме йому доручили віднести кошик у далеку країну, назви якої не пам’ятав навіть він сам. Закляття забуття наклали всі дев’ять магів, щоб ніхто не міг зняти його поодинці. Але для більшої вірності кошик вирішили підкинути циганам. Кочовий народ ніде не затримувався надовго. У таборі сліди дівчинки загубилися б навіть без усякого закляття, а смаглява шкіра й темні очі зробили б її непримітною поміж інших циганчат. Але найголовніше, у циганів здібності до магії зустрічаються частіше, ніж в інших народностей. Її талант до ворожіння нікого не здивує.
За десять років усі майже забули про фатальну помилку або робили вигляд, що забули. У всякому разі, ніхто не згадував про неї вголос. Ходові було призначено першим звернути увагу на дивне дівчатко. Це трапилося, коли двоє дітлахів пішли в Задзеркалля.
У кожного чарівника з острова Гроз існують свої уподобання. Зосим захищав подорожніх. Не дивно, що така небезпечна подорож дітей зацікавила його. Маленьке циганське дівчисько, жваве, тямуще й запекло сміливе, відразу ж викликало в нього неясні підозри. Пройти через Дзеркало Долі іноді не могли навіть чаклуни.
У Зосима не було сумнівів, що маленька циганка і була Загубленою, яку вони помилково прийняли в Братерство і яку прагнули викреслити з життя острова. Так чи інакше, безрідне дівчисько однаково не мало права на посвяту в чарівники, але некроманта зацікавив її супутник, Гліб. Син короля був явно наділений магічними здібностями, інакше він би не зміг пройти випробування водою. У душу мага вперше закрався сумнів, що астрологи правильно витлумачили знак Усевишнього. Можливо, метеоритний дощ випав не над тією країною, і тепер дівчинка допомагає їм знайти справжнього обранця й виправити помилку?
Зосим нікому не сказав про своє відкриття, але продовжував пильно спостерігати за дивною парочкою. Незабаром він з’ясував, що в жилах дівчинки тече королівська кров, і все через циганський ритуал, котрий зробив дітей названими братом і сестрою. Що це, випадковість? Простий збіг? Некромант завзято чіплявся за думку, що обранцем є Гліб, адже жінка не могла очолити острова Гроз.
Необхідне було ще одне потрясіння, перш ніж Зосим усвідомив, що маги-правителі припустилися помилки не тоді, коли наділили дитину магічним даром, а коли позбулися її. Тієї пам’ятної ночі кошик із королівською дитиною зачепилася за корч недаремно. Сама доля посилала їм обранця, а вони, досвідчені маги, не зуміли розпізнати її знаків.
Розділ 28
Для Зосима не існувало відстаней. Він міг би за секунду перенести дівчинку на острів Гроз. І все-таки корабель плив уже дві доби. Навіщо? Що заважало некроманту скористатися магією? «Мені треба подумати», — говорив він собі, удивляючись у морську синь, і знав, що це неправда.