— Сьогодні ми зібралися на Раду з важким серцем, — почав Агриппа свою промову. — Десять років тому ми припустилися страшної помилки, передавши знак острова не тій дитині. Ми сподівалися стерти це прикре непорозуміння з пам’яті, але серед нас опинився відступник. Наш побратим Зосим, всупереч домовленості, скріпленій клятвою братерства, розшукав самозванку й привіз її на острів, тим самим зазіхнувши на закон.
Агриппа вказав пальцем на Зосима, і всі погляди звернулися на звинуваченого побратима.
— Брате Агриппо, до сьогодні ти завжди міг відрізнити причину від наслідку. Не я шукав дівчинку, вона сама зробила крок назустріч нам. Я був першим, хто її помітив, але на моєму місці міг опинитися кожен з нас. Загублена пройшла випробування вогнем. Рано або пізно доля привела б її до нас. На світі не так багато некромантів, щоб на острові не помітили появи нової безсмертної, — спокійно заперечив Зосим.
— Брат Зосима правий, — підхопив куций, лисуватий Гурій. Він був нижчий на зріст від своїх побратимів, тому намагався компенсувати фізичну ваду сварливою вдачею.
— Я теж так вважаю, — в один голос підтримали Гурія Марлен і Саватій.
— Ваші слова справедливі, і я приношу вибачення братові Зосиму, — спокійно мовив Агриппа.
Він умів визнавати свої помилки, за що інші маги його поважали. Але не тільки це дозволило йому впродовж багатьох років очолювати острів Гроз. Агриппа був вправним дипломатом і добре відчував настрій інших. Зараз він зрозумів, що припустився помилки, обвинувативши Зосима, і міг втратити союзників.
— Не Зосим винен у тому, що острову загрожує хаос, який набув вигляду маленької дівчинки, — незворушно продовжував верховний маг. — Ми помилилися, подарувавши їй знак острова, але, виявивши милосердя, ми помилилися двічі. У нас є обранець, він старається і робить успіхи. Ми завинили перед ним, і нашим обов’язком є допомагати йому, а не створювати перешкоди.
— Азар старанний учень, але йому бракує іскри. Часом мені здається, що він не пройде посвяти, — із сумнівом похитав головою Ксанф, найзагадковіший з усіх чарівників. Середнього зросту, ні худий, ні товстий, на перший погляд, він був непримітний. Та якби хтось спробував описати його зовнішність, то зіткнувся б із непосильним завданням. Ксанф завжди був різний. Щохвилини риси його обличчя невловимо змінювалися, і не можна було сказати, молодий він чи старий, гарний чи потворний.
Підбадьорений братньою підтримкою, Зосим виступив упевненіше:
— Говорячи про нашу провину перед обраним, брате Агриппо, ти забуваєш, що перед Загубленою ми так само завинили. Ледве прийнявши у братство, ми негайно зреклися її. Чому б не дати їй можливість показати себе? В її жилах тече королівська кров.
— Але це не робить її хлопчиком. Саме поняття «верховна чарівниця» звучить безглуздо. Немислимо, щоб нами керувала жінка, — обурився Авдій, права рука Агриппи.
Маги-правителі підтримали його дружним гулом, а Агриппа іронічно додав:
— Називай речі своїми іменами, брате Авдію. Не жінка, а десятирічне дівчисько.
Навіть припустити таке було образливо. Маги обурено загомоніли. Зосим чекав. Не варто намагатися перекричати юрбу, коли хочеш, щоб тебе почув кожний.
Напруга зростала. Вона майже відчутно пронизувала повітря. Раптом літери на капітелях колон замерехтіли, а потім вибухнули іскрами електричних розрядів, які на мить огорнули зал тонкою світловою сіткою. Усі змовкли.
Виждавши паузу, Зосим заговорив:
— Хто сказав, що дівчинка повинна очолити острів? Вона пройшла всього-на-всього перший щабель посвяти і, можливо, ніколи не здолає другий і третій. Та очевидно одне: вона повинна жити серед нас. Ми не маємо права посилати її до людей. Дівчинка ніколи не знайде собі місця серед простих смертних і буде одвічним вигнанцем. Та це не головне. Її небезпечно залишати без нагляду. В ній надто багато неприборканої магічної сили, якою вона не вміє керувати, і про яку навіть не підозрює. Якщо ми не навчимо дівчинку, вона може скористатися нею стихійно й неминуче накоїть багато лиха.