— Мені не потрібний міст! Води більше немає! Є холод і лід! — раптом викрикнула Марика й негайно відчула під ногами твердінь.
У неї більше не було ні сумнівів, ні вагань. Вона приборкала спеку й холод. Лід і вогонь прийшли в рівновагу й підкорилися своїй хазяйці. Голоси змовкли, як і шум водоспадів. Здавалося, печера цілком виточена з гірського кришталю. Струмені фонтана теж замерзли і були схожі на вигадливо видуте скло.
Марика взяла кришталеву кулю і повернула назад.
Розділ 31
Над горами прорізався перший промінь сходу. Він був червоним, ніби хтось порізав небо невидимим ножем, і з порізу бризнула кров.
— Вже час, — безпристрасним голосом сказав Агриппа.
Зараз було б недоречно виявити почуття тріумфу, що охопило його. Він нічим не видав полегшення й радості від того, що випробування закінчилося й самозванка більше не зазіхає на посох влади, який він ще міцно тримає в руках.
Чарівники мовчки звернули увагу до стежки, що веде вниз. За неписаним законом на дорозі, яка веде до печери, Що Шепоче, магією не користувалися. На шляху до печери обранець повинен був зосередитися й відчути велич майбутнього завдання. А у разі успішного завершення випробування він у супроводі магів міг насолодитися чудовим видовищем сходу над горами, щоб іще гостріше відчути радість життя.
Цього разу в серцях магів не було радості. Вони йшли, похнюпивши голови, уникаючи дивитися один одному в очі. Кожний думав про те, що міг би проголосувати проти випробування, і тоді безвинна дитина не була б принесена в жертву. Дівчинка виявилася не обраницею. Спокій на острові був збережений, але в душах некромантів не було радості.
Протиснувшись назовні, Марика не знайшла на плато перед печерою ані душі. Схід уже повністю заволодів небозводом і розмалював гори ніжно-рожевими барвами. Вітри обточили непокірливі скелі, згладивши гострі стрімчаки й надавши їм плавних форм. Зверху здавалося, що безліч кам’яних велетнів стоять, покірно схиливши голови й зігнувши плечі. На тлі висхідного сонця на краю плато чітко вималювалася вибагливо вигнута сосна.
Марика підійшла до дерева й, схопивши за стовбур, глянула вниз. Крізь ажурні віти вона побачила, як по стежці спускається процесія в білих мантіях. Один за одним люди ховалися за вигином стрімчака. Злякавшись, що залишиться одна серед безжиттєвих скель, дівчинка щодуху припустила слідом за ними. Стежка вилася серед валунів, але часом підходила до самої прірви. На одному з поворотів камінь вискочив з-під ноги і з перестуком поринув униз, тягнучи за собою гальку.
Дівчинка спускалася схилом. Однією рукою вона міцно притискала до себе кришталеву кулю, а іншою спробувала вчепитися за хирлявий кущик, що ріс між камінням, але той вирвався з коренем і залишився в неї в руці. Більше не було за що вчепитися. Марика замружилася й покотилася вниз. Каміння й галька, що сипалися зверху, боляче били дівчинку. Від їхнього обстрілу годі було заховатися. Раптом вона за щось зачепилася й зупинилася. Град каменів припинився. Дівчинка розплющила очі й побачила, що влетіла в чагарник, котрий приліпився до скелі. А просто під нею зяяла прірва. Дівчинка міцніше схопилася за гілки, не звертаючи уваги на гострі колючки. Чарівники помітили її й поспішили на допомогу.
Марику витягли з кущів і підняли на стежку Незважаючи на те, що небезпека була позаду, дівчинка усе ще не могла отямитися. Коліна так тремтіли, що їй довелося притулитися до скелі, щоб не впасти.
— Браття, ви бачите, збулося диво, — сказав Зосим.
Він мав на увазі повернення дівчинки з печери, Що Шепоче, але Марика по-своєму зрозуміла його слова й згідно кивнула:
— Справді диво. Якби не кущ, я б забилася на смерть.
Чарівники з посмішкою перезирнулися. Маля не знало, що здобуло безсмертя. Тепер на її шляху завжди виникне який-небудь «рятівний кущ» або інше диво, але поки вони вирішили не розповідати їй про це.
За всю довгу історію острова було лише два настільки ж сильних маги, як це дитя, і про них склали легенди. Безсумнівно, вона була обраницею, на яку вказав зоряний дощ. Ставши дорослою, вона пройде останнє випробування й одержить посох влади, але поки що дівчинка не повинна була знати про свою винятковість. До неї слід було ставитися значно суворіше, ніж до інших, адже недарма кажуть: хочеш зіпсувати дитину, забудь про суворість. Якийсь час маги-правителі вирішили зберігати в таємниці те, що на острові з’явилася нова чарівниця.
Втім, навіть чарівники безсилі, якщо втручається Його Величність Випадок. Ніхто й не підозрював, що є ще один свідок дива. Сховавшись під плащем-невидимкою, що він без дозволу взяв у покоях брата Ксанфа, Азар бачив і чув усе. До цієї миті хлопчик завжди слухався своїх наставників, але сьогодні якась невідома сила підштовхнула його простежити, куди пішли маги-правителі. Він губився в здогадах аж доти, доки вони не пройшли до печери, Що Шепоче. Азар зріс на острові й знав, що там проходить випробування водою, хлопчик ламав голову, навіщо туди привели Марику.