Раптом десь пролунав дзенькіт розбитого скла. Дзеркальні стіни лабіринту розлетілися на мільйони дрібних скалок і, перш ніж упали на землю, розчинилися наче дим. Перед Беридаром, де не взялася, виникла Віщунка. Виснажений в’язень лабіринту знесилено звалився на землю. Він зрозумів, що Відьма прийшла неспроста. Напевно зажадає нової плати, але бідолаха так стомився, що навіть це було йому байдуже.
— Мабуть, притомився, сердешний? Не набридло так надриватись, га? — з усмішкою промовила стара.
— Кажи прямо, навіщо прийшла, стара карга. Вже ж напевно не для того, щоб поцікавитися моїм здоров’ям, — стомлено вимовив колишній таємний радник.
— Ой, який сердитий! Що, не виспався? Може, та, котру ти на той світ відправив, до тебе в кошмарах приходить? — уїдливо поцікавилася Відьма.
Беридар здригнувся, але опанував себе й похмуро сказав:
— Ти не гірше за мене знаєш, що я вже понад століття не мав ні хвилини сну й відпочинку.
— Можеш радіти. Я прийшла, щоб позбавити тебе страждань, — сказала Відьма й, підморгнувши, додала: — Не задурно, звичайно. Ти маєш зробити мені одну маленьку послугу.
— Що я повинен зробити? — запитав Беридар.
— Справитися з двома дітлахами: хлопчиськом і дівчиськом. Малий прийшов звільняти свого братика, та далеко ще до того. Я хочу, щоб дорога назад їм була заказана.
— Вони знають, як звідси вийти? — стрепенувся в’язень.
У ньому пробудилася надія, що він хитрістю або силою вирве в дітей признання, як звільнитися від полону, але прониклива Відьма похитала головою і зацокала язиком:
— І не мрій. То не про твою честь. Треба, щоб хтось зі світу людей хотів тебе визволити, а про тебе клопотатись нікому. Там уже не одне покоління змінилося, та й то сказати, тебе боятися — боялися, але не любили. Шлях до світу людей тобі заказаний.
Відьма навмисно не відкрила йому, що в нього є інший шлях з полону: покаятися та знайти вічний спокій.
Беридар знітився. Надія вирватися з зачарованого кола згасла так само швидко, як і спалахнула.
— Яка ж платня за роботу? — запитав він.
— Я звільню тебе від блукання по лабіринту, — пообіцяла Віщунка.
Це означало порятунок від страждань, і Беридар кивнув:
— Наказуй.
— Робота проста, лежача. Для початку дітлахів розлучи, де обманом, де підлістю, — не мені тебе вчити. Аби почати, а там воно й піде. Видно буде, що робити.
Беридар піднісся духом. Завдання було йому до снаги. За життя йому не раз вдавалося обкрутити навколо пальця хитрих політиків, і в мистецтві обману й інтриг йому не було рівних.
— Усе буде, як ти хочеш, — кивнув він.
— Ну, тоді за справу, — Віщунка з нетерпінням потерла руки.
— Дозволь мені відпочити. Я занадто стомився й ослаб, щоб ганятися за дітьми, — заблагав Беридар.
— Це біда поправна. Випий, і тобі полегшає.
Віщунка дістала з ридикюля флакон і простягла його в’язневі. Той, не роздумуючи припав до горлечка, осушивши флакон до дна. З кожним ковтком в Беридара вливалися сили. Коли він відірвав флакон від губ, у його очах грав колишній блиск. Він почував себе помолоділим, начебто не було минулої сотні років. У ньому не було жалю до дітей, проти яких кувала лихо Відьма. Головне — одержати від старої обіцяну волю. За це він готовий був зробити все.
Розділ 11
Флюгер Бажань
Гліб і Марика підійшли до смугастої прикордонної будки, що стояла на перехресті доріг. Колись вона бачила кращі часи, а тепер покосилася, і облуплена фарба лусочками відстала від дощок. Ані в будці, ані поблизу не було жодної душі. Зненацька чийсь деренчливий голосок скомандував: «Стр-р-рунко!».
Будка надривно заскрипіла й повільно, як старий, який розминає закостенілі суглоби, випросталася.
— Привіт прибульцям! — почули діти той самий голос і тільки зараз помітили на даху будки флюгер. Викрашаючись перед подорожніми, кумедний мідний чоловічок крутився то в один, то в інший бік. Від непогоди мідь на його камзолі позеленіла й стала схожою на замшу, але обличчя чоловічка блищало, наче його тільки-но начистили. Нарешті зупинившись, він бадьоро відрапортував:
— Радий відрекомендуватися. Флюгер Бажань. Станьте, будь ласка, прямо переді мною. У профіль я виглядаю трохи непривабливо.
Відверто кажучи, якщо чоловічок повертався боком, його майже не було видно, адже, як і будь-який флюгер, він був абсолютно плоским.