— Ні вже. За дзеркало не сплачено. Звідки я знаю, що ти повернешся?
— Даю вам слово честі, — палко запевнив Гліб.
— Слово, кажеш? — хихикнув Пройда. — Воно б можна, тільки ж словом пропажі не повернеш. А що як ти підеш, а твоя подружка повернеться? Так недовго й розминутися. Я б на твоєму місці сидів і не рипався.
У словах крамаря була крихта правди. Гліб не знав, де шукати Марику. Поки він чекав на неї тут, було більше надії на швидку зустріч.
— Дозвольте мені перейти до крамниці? — попросив хлопчик.
— Це зовсім ні до чого. Тільки роззяв приваблювати. Не сумнівайся, як тільки дівчисько повернеться, я тебе покличу. Мені тебе тримати — радості мало, — сказав Пройда та вийшов з кімнатки, замкнувши за собою двері на ключ.
Глібу не залишалося нічого іншого, як чекати. Він сидів як на голках. У голові роїлися питання, на які не було відповіді. Ще недавно він був так близько до мети, чому ж усе зійшло нанівець? Дзеркало розбите. Гаманець украли. Хто підстроїв усе це? І навіщо? Але головне — куди втекла Марика й чому так довго не повертається? Гліб не знав, де вона замислила дістати гроші, але краще б їм триматися разом. У міру того як спливав час, Гліб усе більше мучився сумнівами. Його турбувала відсутність Марики. Може, з нею трапилась біда та їй потрібна його допомога? Він навіть подумував утекти потай, але як? Вікна в кімнаті не було, а двері замкнені ззовні. До того ж Гліб боявся розминутися з Марикою. Та й тікати після того, як крамар не викликав городового, було непорядно.
«Крамар, видно, добра людина. Інший би потяг мене до в’язниці, якби втратив таке коштовне дзеркало. Якщо я втечу, то вчиню, як злодій», — міркував Гліб.
Звідки йому було знати, що Пройда будував стосовно нього зовсім інші плани. Відверто кажучи, до того, як хлопчисько виклав золотий, він би з радістю продав злощасне дзеркало за половину цієї ціни. Але коли дзеркало розбилося, Пройда зметикував, що можна ґрунтовно потрясти гаманець безталанного покупця. Він думкою вже підраховував прибуток, який привалив, але, на превеликий жаль, спритника чекало гірке розчарування. Хтось встиг обчистити хлопчиська раніше за нього. Спочатку Пройда дуже засмутився, але ненадовго. Його меткий розум швидко підказав йому, що грошенята можна одержати й іншим способом.
У хлопчиська на чолі було написано, що він купається в розкоші. Його манери, сюртук з тонкого, дорогого сукна, легкість, з якою він виклав золотий, — говорили про те, що він зі знатного роду. А коли такий панич вештається вулицями один, без гувернера, та ще й з чорномазою циганкою — тут справа нечиста. Напевно, малий утік з дому в пошуках пригод, і тепер домашні знемагають від занепокоєння. Якщо дізнатися, хто він такий і звідки втік, то рідня точно розщедриться, щоб одержати своє чадо назад цілим і здоровим. Головне, не дати маху й розіграти все як слід. Щоб приспати пильність хлопчиська, Пройда зробив вигляд, що вірить його розповідям і згоден почекати доти, поки не повернеться циганка. Такий привід затримати хлопчиська був анітрохи не гіршим за інші. Хоча в глибині душі крамар був упевнений, що саме дівчисько поцупило гаманець і накивало п’ятами. Але, що з воза впало — те пропало. Головне — не продешевити, коли з’являться родичі.
Замкнувши Гліба у своїй комірці й залишивши його під наглядом дружини, Пройда поспішив на вулицю, скликав хлопців і пообіцяв нагороду тому, хто довідається в кого з багатіїв утік синок років десяти. Потираючи руки в передчутті наживи, він повернувся до крамниці й сів у кутку, наче павук, що чатує на здобич. На його подив, не пройшло і п’яти хвилин, як до магазинчика зайшов солідний літній пан, від якого за версту пахло багатством. На краватці в чоловіка красувалася шпилька з великим діамантом. З кишені звисав товстий золотий ланцюжок від годинника.
— Це правда, що мій племінник у вас? — запитав відвідувач, змірявши крамаря гордовитим поглядом.
Серце Пройди забилося сильніше. Удача сама йшла до рук.
— То це ваш племінник! Дуже славне хлоп’я, — удавано мекнув крамар.
— Годі. Шибеник, яких пошукати, — посміхнувся пан і нетерпляче додав: — Крім того, я не маю потреби в лестощах. Приведіть сюди хлопця і швидше.
— У мене ваш племінник був під наглядом. Подумати тільки, що могло б з ним статися, якби він не потрапив до мене! Вулиця повна небезпек, — почав примовляти крамар, прикидаючи, як би вставити слівце про винагороду.