— Гадаю, що він потребує прочухана набагато більше, ніж догляду, — неприязно відказав відвідувач.
— Вам видніше, — догідливо хихикнув Пройда. — Але я сподіваюся, ви не забудете про мене й винагородите мене за старання. До того ж треба відшкодувати мої витрати, адже паливода розбив дуже дороге дзеркало.
— Чи правильно я зрозумів, що ти просиш грошей?
Сивоволосий пан уп’явся в Пройду важким поглядом, від якого той відчув себе не у своїй тарілці. Незважаючи на вишуканість манер і украдливий голос відвідувача, у ньому крилася прихована погроза.
— Ну, яка-небудь сотня золотих. Хіба для такого багатого пана це гроші? — пробелькотів крамар.
— Сто золотих? Ти жартуєш! Мій племінник не вартий цих грошей.
— Ви забули про розбите дзеркало, — нагадав крамар.
— У мене закралася підозра, чи не влаштував ти це навмисне, щоб одержати гроші? Судді не люблять викрадачів дітей.
Прихована погроза ставала явною. Пройда ледве не задихнувся від обурення.
— Як ви могли подумати про мене таке! — вигукнув він.
— Думати ніхто не забороняє, але за сотню золотих я готовий відмовитися від цієї думки, — процідив відвідувач.
Пройду пройняв холодний піт. Але ж чого доброго цей пещений хлюст і справді може ні за що ні про що запроторити його у в’язницю. Оце так: збирався одержати великі гроші, а тут зі своїми б не розпрощатися. Крамар бухнувся на коліна і заблагав:
— Пощадіть! Звідки мені взяти такі гроші? Клянуся, у мене й у гадках не було викрадати вашого племінника. Я йому дав притулок, обігрів… А які збитки потерпів! От уже правду кажуть: не роби добра… За що мені така напасть?
— Ну, годі. Гаразд. Цього разу я тобі повірю. Веди сюди племінника й дякуй долі, що легко зійшло з рук, — посміхнувся відвідувач.
Пройда не змусив себе просити двічі й поспіхом кинувся за хлопчиськом. Тремтячою рукою він не відразу зміг уцілити ключем у замкову шпару. Нарешті, відчинивши навстіж двері, він скомандував Глібу:
— Ходімо, там твій дядько прийшов.
— Дядько? Тут якась помилка, — здивувався хлопчик і пішов за крамарем, дивуючись, хто б це міг бути.
Привівши Гліба до крамниці, Пройда відрапортував:
— Ось, здаю з рук у руки.
Гліб здивовано подивився на сивоволосого пана, якого бачив вперше в житті. Тим часом новоявлений дядько не виявив, побачивши хлопчика, ні найменшого подиву.
— Ходімо, — коротко кинув він і попрямував до виходу.
— Ви не мій дядько, — сказав Гліб, не рухаючись з місця.
Пройда захвилювався. Він зволів би, щоб ці двоє забралися звідси та з’ясовували свої стосунки де-небудь подалі.
— Твій — не твій, розбирайтеся в іншому місці. Я зачиняю крамницю. У мене перерва, — пробурчав він, виштовхнувши Гліба на вулицю.
— Хіба ти не хотів вибратися з цієї діри? Я звільнив тебе, так що ж іще? — запитав його незнайомець.
— Так, але…
— Ти турбуєшся про свою подружку?
— Ви знаєте Марику?
— Я знаю, що вона потрапила в кепську історію. У неї знайшли дорогий гребінь і звинуватили в крадіжці. Городовий забрав її до дільниці, — сказав сивоволосий пан.
— Вона не винна. Цей гребінь — мій подарунок. Будь ласка, покажіть мені, де знаходиться дільниця. Я повинен їм усе пояснити, — попросив Гліб.
— Звичайно, для цього я і прийшов за тобою, — посміхнувся чоловік.
Гліб був так зайнятий думками про Марику, що й не подумав запитати, чому ця людина так переживає за них і хоче їм допомогти. Головне було — скоріше звільнити Марику. Відміряючи тростиною кожен крок, незнайомець розгонистою ходою йшов по вулиці.
— Це правда, що циганка — твоя сестра? — запитав він Гліба.
— Так.
— На твоєму місці в дільниці я б про це змовчав. Якщо ти назвеш її сестрою, ніхто не повірить жодному твоєму слову. Скажи краще, що вона твоя служниця. Так усе виглядатиме набагато правдоподібніше, — порадив незнайомець.
Розділ 15
Арешт
Городовий уштовхнув Марику до дільниці й, узявши під козирок, відрапортував:
— Дозвольте доповісти, ваше благородіє. Порушника привів.
Начальник поліції, який сидів за столом, з червоною, як варений буряк, фізіономією, гидливо глянув на Марику, ніби побачив у тарілці супу таргана, і запитав:
— Це що таке?
— Підозрюється у крадіжці, — доповів городовий.
— Цей набрід геть чисто весь злодії та шахраї. В’язниця не гумова, усіх саджати. Скарга від потерпілих є?