Не в змозі стриматися, Марика розридалася. Вона могла стерпіти будь-який біль, але як не заплакати, якщо тебе жене мати?
— Мамо, матусю! — крикнула дівчинка й у пориві розпачу кинулася до жінки.
Луна відповіла схлипуванням і зникла.
Крижана Дама відчула різкий біль, немов серце її простромила блискавка, а потім холод раптом відступив. Коротке слово «мама» ніби розтопило лід. Жінка рвучко пригорнула до себе дівчатко з поплутаною гривою кучерявенького чорного волосся.
— Ти жива. З тобою нічого не сталося, — бурмотіла вона, і сльози полегшення текли по її щоках.
— Що могло зі мною статися, якщо я знайшла тебе? — крізь сльози посміхнулася дівчинка.
— Не розумію, як ти зуміла зняти закляття й відігріти мене?
— Це тому, що ти — моя мама, — сказала Марика.
Жінка хотіла сказати, що дівчинка помилилася, у неї ніколи не було дітей, але слова застрягли в горлі. Більше за все на світі вона бажала, щоб ця дивовижна дівчинка була її дочкою.
Раптом Марика згадала про Гліба, і їй стало ніяково. Вона знайшла маму й була щаслива, а що сталося з ним?
— Чому ти засмутилася? — запитала жінка, помітивши зміну в настрої дівчинки.
— Думаю про хлопчика, з яким ми сюди прийшли.
Після того, як Гліб відрікся від неї, у Марики не повертався язик назвати його братом.
— Якби не він, я б не знайшла тебе, — додала дівчинка.
— У нього шляхетне серце, — сказала Дама.
— Ні, він був мені братом, а сказав, начебто я його служниця, — поскаржилася Марика й здивувалася тому, що ділиться з кимсь своєю образою. Раніше вона тримала свої прикрощі в собі, але тоді поряд з нею не було мами.
Жінка ласкаво погладила її по голові й сказала:
— Дурненька. Він зробив це заради тебе. Думаєш, йому повірили б, якби він сказав, що ти — його сестра?
— Правильно, — Марика на мить просвітліла, але раптом знову насупилася: — Одна стара попереджала мене, що він погана людина і з нею зле обійшовся.
— Яка стара? Чи часом не Віщунка? — насторожилася Дама.
— Так, — кивнула Марика.
Жінка подивилася дівчинці в очі й серйозно сказала:
— Ніколи не вір жодному її слову. Ця зла відьма згубила мене. Вона хотіла звести зі світу Гліба й тебе, тільки в неї нічого не вийшло.
— Отже, Гліб не зрадив мене?
— Той, хто, незважаючи на небезпеки, вирушив рятувати свого колишнього ворога, не здатний на зраду, — похитала головою жінка.
Марика підскочила.
— Я гірша з гієн, що залишила його! Я повинна знайти його й допомогти. Нехай усі біди зваляться на мою голову! Нехай кожен плює в мій бік, якщо я не зроблю цього! — вигукнула вона.
— Нам не треба нікуди йти, — зупинила її жінка, — Світ ілюзій величезний, але сама доля призначила нам зустрітися. Він не зможе проминути нас.
Розділ 20
Спільна таємниця
— Я знайшла дівчинку! — вигукнула німфа-невидимка.
Глібові почулися в її голосі сумні нотки, і він зрозумів, що щось трапилось.
— Де вона?
— У Крижаної Дами. Пробач, я намагалася її зупинити, але ніхто не сприймає мої слова всерйоз, — зітхнула Луна.
У Гліба всередині немов усе обірвалося. Судячи з усього, сталося щось непоправне.
— Що з Марикою?
— Я втекла тієї миті, коли Крижана Дама торкнулася до неї. Твоя правда, я маю серце, і воно розривалося від жалю до малої.
— Але чому?
— Крижана Дама до краплі випиває тепло з кожного, хто до неї торкнеться.
Провина за загибель Марики тяжким тягарем навалилася на Гліба.
— Я хочу глянути на неї, — тихо сказав він.
— У світі ілюзій навіть найдовшу відстань можна виміряти кроками. Просто йди. Прощавай, — напучувала Луна.
Гліб ішов не розбираючи дороги. Він не помітив, як квітучі дерева перетворилися на виліплені зі снігу колони, а над головою з’явилося крижане склепіння. Гліб згадав, як вони з Марикою опинилися на Млині Зими, і серце його стиснулося. Дівчинка стояла в нього перед очима як жива. Вона була такою веселою і так раділа життю! Без неї світ уже ніколи не буде колишнім. Чим далі просувався Гліб, тим ясніше розумів, що потрапив до палацу Крижаної Дами. Двері численних кімнат ніби чарами відкривалися перед ним, поки він не опинився перед невеликими дверцятами, розмальованими морозними візерунками; Гліб штовхнув стулки та зайшов усередину. Він ледь не скрикнув. Перед ним стояли Агнеса й Марика, ціла та здорова. Дівчинка кинулася до нього.
— Гліб, нарешті ти знайшовся!