— Але мені сказали, що тебе… що ти… у Крижаної Дами… — пролепетав Гліб, не знаходячи слів.
— Вона більше не Крижана Дама. Це моя мама, — сяючи від щастя, похвалилася дівчинка й додала: — Тепер ми підемо шукати твого брата. Клянуся, я не залишу тебе, поки ми його не знайдемо. Нехай мене ріжуть на шматки!
Погляди Гліба й Агнеси зустрілися, і хлопчик зрозумів, що знайшов того, кого шукав. Гордія більше не існувало. Колись Віщунка перетворила Агнесу на двійника Гліба, а тепер чари зникли, і Агнеса стала сама собою. Гліб згадав, як гордовита, зарозуміла герцогиня кувала лихо проти його матері та як хотіла підсипати отруту йому самому. Що вона задумала цього разу? Вона, ж неспроста збрехала Мариці, начебто доводиться їй матір’ю.
Гліб звернувся до циганської дівчинки:
— Виходить, вона стверджує, що вона твоя мати?
— Чому ти не віриш? — здивувалася Марика, не розуміючи настороженості Гліба.
Хлопчик подивився просто в очі Агнеси та з усмішкою сказав:
— Бувають же на світі чудеса, коли раптом з’являється дочка.
Губи Агнеси затремтіли від ледь стримуваних сліз. Вона знала, що не мала права називати цю дівчинку дочкою. Обман не міг продовжуватися вічно.
Вона взяла Марику за плечі й тихо промовила:
— Дівчинко моя, я повинна тобі зізнатися. Я зовсім не…
Гліб побачив в її очах непідроблене страждання. Це була зовсім не та Агнеса, яку він колись знав.
— Мовчіть, я скажу сам! — обірвав він її на півслові й скоромовкою закінчив: — Марико, твоя мама зовсім не хотіла тебе кидати. Її змусили чаклунством. Тільки обіцяй ніколи не запитувати про це. Ти ж не хочеш, щоб їй було боляче.
— Обіцяю, — кивнула дівчинка, а Гліб продовжував:
— Нам більше не треба шукати мого брата. Його тут немає. Його взагалі не існує. Він був усього лише ілюзією. Ми прийшли сюди, щоб звільнити твою маму. Я всім серцем прошу, щоб ви повернулися з нами, герцогине Агнесо.
— Святі угодники! Ти — герцогиня?! — скрикнула Марика, дивлячись на Агнесу широко відкритими очима.
Гліб розсміявся.
— Тобі до титулів не звикати: дочка барона, сестра наслідного принца, а тепер ще й дочка герцогині.
Дівчинка була така щаслива, що не помітила, як Гліб і герцогиня обмінялися довгим поглядом. В очах Агнеси була подяка, а в погляді Гліба мовчазна обіцянка назавжди зберегти таємницю, яка зв’язала їх.
Звістка про те, що після довгої відсутності повернулася герцогиня Агнеса з дочкою, швидко рознеслася королівством. Чорний замок знову ожив, щоправда тепер він став рожевим, тому що його облицювали рожевим мармуром. При дворі помітили, що Агнеса дуже змінилася. У ній не було й сліду від колишньої гордовитості й зарозумілості. Вона стала ніжнішою і добрішою та дуже скоро подружилася з колишньою суперницею, а нині королевою, Златою. Гліб теж помітно змінився. На радість батьків, він став швидко рости, зрівнюючись зі своїми однолітками.
Агнеса обожнювала свою дочку, і на світі не було дівчинки щасливішої за Марику.
— Знаєш, це як казка. Іноді я думаю, що сплю і мені все сниться, — зізналася вона Глібу.
— Не бійся, казка для тебе не скінчиться, — пообіцяв він.
Вони вірили, що так воно й буде. Гліб і Марика були щасливі. Усе, що відбулося з ними по той бік Дзеркала, здавалося нереальним і швидко стиралося з пам’яті. Утім, чого ще чекати від світу ілюзій? Разом з іншими спогадами забувся й гаманець зі срібним гербом.
А далеко-далеко вирушив у дорогу той, хто не забував боргів. Іскри здіймалися з-під копит його коня. Збруя відливала сріблом, а спущене забороло приховувало таємницю. На темно-синьому щиті вершника викрашався герб, в одному кутку якого був місяць, а в другому — три зірки. Це був ЗОРЯНИЙ ЛИЦАР…
Зоряний лицар
У світі, де правлять чарівники й закони магії часом сильніші від фізичних законів, час тече по-іншому. Привиди давніх легенд оживають, чарівництво й магія вриваються в твоє життя, — і тобі вже складно відрізнити реальність від чарівництва…
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
Пролог
На землю спустились сутінки. Вітражі на вікнах королівської бібліотеки потьмяніли. В залах стало зовсім темно. Лише на столі наглядача королівської бібліотеки горіла лампа під зеленим абажуром. Годинник на вежі пробив вісім разів. Старенький бібліотекар закрив книгу. Був час спочивати. Молодим він ночами сидів у читальній залі, а тепер лягав спати з півнями. Вік давався взнаки. Старий загасив лампу і почвалав до сходів, що вели в мансарду над бібліотекою, у якій він мешкав.