Аж ось одному променеві пощастило. Він прослизнув у щілину між завісами й опинився у розкішних покоях. Промінчик обережно підкрався до ліжка, на якому спав юнак. Це був спадкоємець престолу, майбутній король, який, утім, ще не опікувався державними справами. Він спав спокійно й безтурботно. Волосся золотим серпанком лежало на подушці. Місячний промінчик торкнувся кучерів, слизнув обличчям хлопця, і тієї ж хвилини мирний сон затьмарився тривогою.
Глібові снилося, ніби він пливе у маленькому човні без весел посеред безкрайнього моря. Вітер тривожив поверхню води, й від цього на ній тремтіли мілкі сріблясті відблиски, схожі на риб’ячу луску. Раптом човен почав повільно занурюватись. Вода лилася крізь велику щілину в днищі. Гліб заходився вичерпувати її долонями, та човник занурювався все глибше й глибше, аж поки зовсім не зник під водою. Тієї миті відблиски перетворилися на монети. Навкруги, доки сягав зір, простягалась пустеля зі срібла. Бархани з блискучих монет жили й рухались, наче морські хвилі. Ця дивовижна трясовина все глибше й глибше затягувала Гліба. Він щосили борсався, не в змозі боротися зі стихією. Страх простягав до нього свої невидимі щупальця. Хлопчик зрозумів: ще трохи, і він задихнеться. Зібравши всю силу волі, він рвонувся й… пробудився від кошмару.
Стояла глибока ніч. У покоях було темно, і тільки маленький місячний промінчик прорізав пітьму. Гліба раптово охопило бажання розсунути штори й впустити місячне сяйво, щоб відігнати дурний сон. Він устав з ліжка й, підійшовши до вікна, потягнув за важкі гардини. Із зоряного неба просто на нього дивилося місячне око.
Раптом у темній алеї палацового парку Глібові примарилося світіння. Такої пізньої пори всі ліхтарі були погашені. Хто ж міг бродити у мороці? Світлова пляма росла й наближалася, поки не перетворилася на лицаря в блискучих латах, оточеного ореолом сяйва. Вершник щодуху мчав центральною алеєю. Його білогривий скакун летів над землею, не торкаючись її копитами. Лицар виїхав на галявину перед палацом і зупинився.
Гліб захоплено дивився на незвичайного вершника. Той був прекрасний. Сяйво струменіло від його збруї, обертаючи ніч на день. У його гордовитій поставі відчувалися влада й сила. Привид оглянув палац і зупинив свій погляд на тому самому вікні, біля якого стояв принц. Гліб мимоволі позадкував у рятівну темряву кімнати. Обличчя нічного гостя було приховане опущеним заборолом, але хлопець міг заприсягти, що той дивиться просто на нього, начебто ні стіни, ні важкі портьєри не перешкоджають йому. Наляканий, хлопець не міг навіть поворухнутися. Лицар немов очікував чогось. Мовчазне протиборство затягувалося.
— Хто ти? — хрипким від хвилювання голосом запитав Гліб і сам здивувався, що знайшов у собі мужність заговорити.
— Незабаром ти одержиш відповідь на своє запитання, — сказав лицар, розвернув коня й галопом помчав геть, аж доки світла цятка зовсім не згасла в мороці.
На ранкових заняттях з риторики Гліб не міг зосередитися на складанні промови. З голови не йшов дивний сон. Гліб пам’ятав його в найдрібніших подробицях, ніби бачив примарного лицаря насправді. Утім, він готовий був заприсягти, що справді бачив срібного лицаря, але не міг згадати де. Ледь дочекавшись кінця уроку, Гліб з полегшенням покинув класну кімнату.
Зараз йому найменше хотілося займатися науками. Добре ще, що наступною за розкладом була їзда верхи. Гліб йшов переодягатися, але, піддаючись несподіваному бажанню, зазирнув у покої матері.
Роки майже не змінили прекрасну королеву Злату. Її волосся залишилось таким же густим, а шкіра такою ж гладенькою. У всьому королівстві не було нікого, хто міг би змагатися з нею в красі. Колись Злата була донькою простого бакалійника, але навіть тепер після стількох років на троні в ній не було жодної краплини зарозумілості. Ні влада, ні багатство не зіпсували характеру королеви.
Колись Гліб довіряв матері всі свої секрети, але останнім часом вони рідко розмовляли відверто.
Злата сиділа за гаптуванням. Сонячне проміння лилося крізь величезні аркові вікна й гралося з її волоссям. У простому білому платті королева виглядала набагато молодшою і була дивовижно красивою. Гліб мимоволі замилувався матір’ю.