Відчувши на собі його погляд, Злата підняла очі від гаптування. Побачивши сина, її обличчя засяяло радістю.
— Ти вже давно не заходив так рано. Хіба уроки скасували?
— Ні, просто в мене є вільних півгодини й мені захотілося побачити тебе.
Гліб придушив бажання обійняти маму й пригорнутися щокою до її долоні, він був уже надто дорослий для подібних проявів ніжності.
— Що ти гаптуєш?
Підійшовши ближче, він поглянув на незавершену роботу, і йому перехопило дух. На темному фоні картини був вишитий красень-лицар у срібних латах. Подекуди до шовкових ниток припліталась нитка блискучого люрексу. Від цього складалося враження, ніби лицар випромінює сяйво.
— Це Зоряний лицар, — промовила Злата, гаптуючи. За роботою вона не помітила збентеження сина.
— Який Зоряний лицар? Хто він? — поцікавився Гліб, невідривно дивлячись на гаптування.
— Ніхто. Просто гарна давня легенда.
— Розкажи мені її, — попросив Гліб у матері, а в його вухах лунали слова нічного гостя: «Ти одержиш відповідь на своє запитання».
— Ти спізнишся на урок, — нагадала Злата.
— Ні, я ще маю час. Я хочу знати цю легенду.
Наполегливість у голосі сина здивувала Злату, та вона не стала допитуватися, звідкіля в Гліба гака цікавість до старої казки.
— Ну, гаразд, слухай, — погодилась королева-мати.
Розділ 2
Колись дуже давно жив могутній цар. Правив він мудро й справедливо. Держава процвітала, а підлеглі не могли натішитися своїм правителем. Одне було зле: цар не мав спадкоємця. І ось на старості боги послали йому щастя. В царській сім’ї народився хлопчик. Немовля охрестили й назвали Світозаром. Увесь люд, від малого до великого, радів народженню царевича.
Минали роки. Хлопчик ріс усім на втіху. Добрий, привітний, усякої справи навчений, дарма, що царський син. Не було на світі людини, котра б його не любила. Тим часом цар усе старішав, аж доки не настав час йому прощатися з життям. На смертному ложі покликав він свого сина і сказав:
— Довго правив я народом. Чи добре, а чи погано — не мені судити. Тепер настав твій час. Віднині, синку, пам’ятай, що ти не просто людина, а цар, це означає, що ти відповідальний за долю всієї держави. А тому й думати маєш у першу чергу про щастя свого народу.
Батькові слова запали Світозарові у душу. І вирішив він правити чесно, щоб усім в його державі добре велося. Але як це зробити, коли бракує досвіду? Чув Світозар, що живе в горах Божий чоловік. Живе він у печері відлюдьком, та обдарований не аби якою мудрістю. Кожен, хто потребує доброї поради, поспішає до старця. Тож і молодий цар захотів у пустельника розуму навчитися.
Рано-вранці вирушив він у дорогу, сподіваючись іще до сутінків бути на місці. Та не так сталося, як гадалося. Бідолашний цар заблукав. Довелося йому вкладатися просто неба. Розпалив Світозар багаття, повечеряв, що Бог дав, а коли вогнище догоріло, закутався в плащ і ліг спочивати. Раптом чує, опівночі біля вогнища хтось заворушився. Налякався Світозар: а що, як ведмідь? Підскочив, очі протер, а коло багаття досить мила старенька бабуся сидить.
— Хто ти? — запитав молодий цар.
— Я? Твоя доля. Прийшла тобі щастя подарувати, — всміхнулася стара.
— Та мені наче нічого й не потрібно, — відповів Світозар.
— Невже? Тоді навіщо до старця йдеш?
— Мудрості навчатися. Хочу знати, як свій народ щасливим зробити.
— Марнота все це. Не допоможе тобі пустельник. Порожні балачки правитиме, а яка з них користь? Я тобі краще зараджу. Що схочеш, для тебе зроблю. Будь-яке, найзаповітніше бажання здійсню.
Стара наче й говорила все до ладу, а в самої очиці так злодійкувато бігали туди-сюди, буцім вона щось приховує. Не сподобалося це Світозарові, та й час був зовсім невідповідний. Чесні християни о такій порі до незнайомців з послугами не лізуть.
— Спасибі. Та мені нічого не потрібно, — вдруге відмовився молодий цар.
— Як знаєш, — ображено мовила баба й додала: — Але я не вразлива. Піди вислухай старця, а потім у людей дізнайся, чого їм треба для щастя. А як пустельник тобі не допоможе народ ощасливити, тоді вже я тобі підсоблю.
З тим вона й зникла, як крізь землю провалилася. Подивувався Світозар, перехрестився, від гріха подалі, й ліг. Думав він, що не засне, аж ні, сон його негайно зморив. Уранці прокинувся молодий цар, і нічна зустріч здалася йому сном. Незабаром він дістався печери пустельника, що стояла на березі гірського озера.