При думці, що ненависний хлопчисько може відкупитися від Зоряного лицаря, Віщунці стало не по собі. Він наче був заговорений і завжди дуже спритно виходив переможцем. Але цього разу в хлопчиська цей номер не пройде. Відьма вирішила бути хитрішого за хитрого, але не допустити, щоби Гліб вийшов сухим із води.
Розділ 6
І знову ніч вступила у свої права. Дрімота огорнула вулиці. Сновидіння витали над містом. Їм було однаково просторо й у розкішних спальнях, і в убогих комірках. Вони могли подарувати солодку казку бідному й вишкіритися моторошним кошмаром у палатах багатія. Сни не купити за гроші. Норовисті, вони ткали незбагненні візерунки, переплітаючи реальність і фантазію. Сновидіння розлетілися по кімнатах палацу, і лише від однієї спальні вони злякано сахалися, облітаючи її.
Гліб лежав без сну й дивився на гру світла й тіні на стелі. Він не сумнівався, що Зоряний лицар з’явиться за боргом, і не думав, що очікування може бути таким стомливим.
Цілий день принц бадьорився, але варто було йому залишитися на самоті, як страхи повилазили зі схованок свідомості й оточили його, стискаючи коло. Гліб лежав під пуховою ковдрою, одягнений, і все-таки йому було нестерпно холодно. Час від часу юнак засовував руку в кишеню, аби переконатися, що чарівна монета на місці. Це ненадовго заспокоювало його. Та все ж він сумнівався, чи правильно вчинив, обмінявши оберіг на зачарований скарб. Можливо, йому було б спокійніше, якби подарований Марикою амулет висів зараз у нього на грудях.
Гліб був упевнений, що Зоряний лицар прийде тільки після свого осяйного господаря, але Місяць не поспішав з’являтися на небі. Він лише на мить визирнув із-за розпатланої хмари й знову соромливо сховав обличчя. Місяць, як примхлива дитина, дражнив Гліба. Кожна хвилина очікування все глибше занурювала його в страх перед прийдешнім.
Годинник пробив північ. Мить магії настала. Гліб напружено вдивлявся у вікно. Хвилина текла за хвилиною, а лицар так і не з’явився. Гліб зрозумів, що його мучитель обрав іншу ніч, але це зовсім не тішило його. Жити в постійній напрузі було більшою мукою, ніж покінчити з усім цим раз і назавжди.
Поступово Гліб став дихати рівніше, і врешті-решт заснув.
Раптом спальня освітилася. Холодне, місячне сяйво заструменіло біля вікна. Гліб почув заклик. Це був не звук, і не голос. Він не руйнував спокою ночі, а вплітався в нього, ніби був складовою частиною тиші. Щось наче тягло Гліба, закликаючи йти. Юнак покірно встав з ліжка й підійшов до вікна. Світло вабило його. Він розгорнув стулку. Порив вітру скуйовдив його волосся. Свіже нічне повітря увірвалося в спальню, але Гліб не відчував ні холоду, ні страху. Корячись закликові, принц виліз на карниз і пішов вузькою крайкою уздовж будинку. Місячне сяйво немов приковувало його до стіни, і маленька фігурка на тлі громади палацу здавалася тендітною й уразливою. Очі Гліба були широко розкриті, але він не дивився під ноги й ступав по карнизі впевнено, буцім ішов по землі. Зараз йому не потрібний був зір. Місяць вів його.
Дійшовши до того місця, де стіна була повита диким виноградом, Гліб став спритно спускатися вниз, чіпляючись за ліану. Лоза пружинила під його вагою, але тримала міцно. Опинившись на землі, принц пішов на темну паркову алею. Ним опанував дивний спокій і покірність. Юнак ішов до того, що повинне було статися, і щось змінити було не в його силах.
Попереду виднівся фонтан. Зазвичай на зиму воду спускали, але зараз вона блищала, як темне скло, ледь не переливаючись через бордюр. Раптово межі фонтана стали стрімко розсовуватися. Дерева немов розступилися, і замість палацового парку Гліб опинився в лісі на березі круглого, ніби накресленого циркулем, озера.
Раптом десь неподалік затріпотіли сотні крил, і з усіх боків злетілися кажани. Із пронизливим писком вони кружляли над юнаком, зачіпаючи його крильми. Гліб інстинктивно закрив обличчя руками, але навіть цієї миті він не відчував страху. Диск місяця освітив темну воду, і вона засріблилася. По ній пішли брижі. Дзеркальна гладь роздрібнилася на безліч відблисків, що іскрилися. Кажани один за одним сідали на землю. Торкнувшись землі, вони перетворювалися в крихітних чоловічків у плащах кольору сутінків. Гліб упізнав хованців. Чоловічки підбігли до краю озера і стали пригорщами зачерпувати воду й бризкатися нею. Бризки летіли на всі боки й, перетворюючись на монети, із дзенькотом падали на землю, поки увесь берег не був засипаний тьмяним сріблом.