Гліб не знав, що й подумати. Зважаючи на все, Агнеса й справді була невинною. Його в цьому переконало не тільки циганське ворожіння. Людина, що почуває за собою провину, просто не може поводитися так щиро.
— Бачиш, мама казала правду. Вона не крала гаманця, — сказала Марика.
Червонувате світіння, що виходило від ковадла, потьмяніло. Гліб відзначив, що дівчинка знову стала собою. А можливо, її перевтілення йому просто привиділося?
— Пробачте мене, — пригнічено сказав принц і винувато додав: — Але в кого ж тоді гаманець? Адже Зоряний лицар сказав…
— Хочеш, щоб я теж поцілувала ковадло? — перебивши його, з викликом запитала Марика.
— Ні, я тобі вірю, — відмовився Гліб.
Разом їм довелося пережити чимало небезпек, і чесність Марики була для нього вищою від усяких сумнівів.
— Добре, якщо так, — сказала дівчинка. — Людина, що нікому не вірить, схожа на гниле дерево: зовні міцне, а всередині — порожнеча. Штовхни й упаде.
Зненацька з вулиці в кузню залетів протяг. Почувся протяжливий скрип дверних петель, і двері з шумом зачинилися. Свічка загасла. Лише цівка диму сивим пасмом потягнулася до стелі. Гліб допоміг Агнесі піднятися, і, гнані первісним жахом перед невідомим, усі кинулися до виходу.
На вулиці здійнявся вітер. Він свистів і завивав, як Соловей Розбійник. Раптово похолодало. Небо зовсім стемніло, прийнявши землистий відтінок. Насувалася буря. Хмари готові були розлитися дощем.
— Ураган застане нас у дорозі. Може, перечекати? — не дуже впевнено запропонував Гліб.
— Мені б не хотілося тут затримуватися, — здригнулася Агнеса. — Краще поспішити. Головне, дістатися великої дороги. До неї не так вже й далеко.
З неба став падати мокрий сніг. Вітер оскаженіло кидав великі пластівці в обличчя людей. Коні панічно іржали і рвали упряж.
— Швидше! Інакше нам звідси не вибратися, — поквапив Гліб.
— У кузні залишився мій капор, — похопилася Агнеса й кинулася назад.
У приміщенні панував півморок, але капор світлою плямою виділявся в сутінках.
Герцогиня перетнула кузню, схопила капелюшок і поспішила до виходу, але раптово зупинилася як укопана. Дорогу їй заступала Віщунка з Лисячої Нори.
— От і зустрілися, — солодко мовила відьма, огидно посміхаючись. Раптом Агнесу пройняв здогад. Як же вона могла забути, що Віщунка теж була по той бік Дзеркала. Всі деталі головоломки вставали на свої місця.
— То це ти взяла гаманець, стара відьмо! — скрикнула вона.
Відьма задоволено посміхалася:
— Ач, яка тямуща. А знаєш приказку: хто менше знає, той міцніше спить?
— Роби зі мною, що хочеш, але дай спокій дітям, — хоробро мовила Агнеса.
— Ой, які ми шляхетні. Певна річ, що я тебе так просто не відпущу. Знаєш ти багато, але й спати будеш міцно. Бути тобі ні живою, ні мертвою.
Агнесу пройняв біль, а потім огорнула слабість. Ноги підкосилися, і вона впала на земляну підлогу.
Розділ 9
Коні ніби сказилися. Вони вставали дибки й рвали упряж. Гліб і Марика намагалися відв’язати коней, але вузли, як навмисно затягувалися ще міцніше. Шкіряні ремені намокли й були слизькими, а застиглі пальці не слухалися. Конов’язь натужно скрипіла.
— Треба обрізати повід, інакше не вийде, — намагаючись перекричати шум вітру, сказала Марика.
— Але чим?
Дівчинка дістала з-за пояса кинджал, що за циганською звичкою прихопила із собою в дорогу.
— Доглянь за кіньми, а я піду подивлюся, де герцогиня. Чого вона там застрягла?! — у серцях крикнув Гліб.
Принц вбіг у кузню й побачив Агнесу. Вона лежала на підлозі, як мертва. Гліба пронизав страх. Опустившись на коліна, він приклав вухо до її грудей. Серце билося слабко, але рівно. Гліб з полегшенням зітхнув. Жива! Він поплескав жінку по щоках, намагаючись привести до тями, але вона не опам’яталася.
— Глібе, швидше! Упряж не витримає! — почув він крик Марики.
Більше не можна було затримуватися. У надії, що свіже повітря підбадьорить Агнесу, Гліб звалив її через плече й швидко поніс до виходу.