Глібу стало ніяково за свою різкість. Він був несправедливий до хлопчика. Колись він ніколи не дозволяв собі незаслужено кривдити людей. Що з ним діялося останнім часом?
— Вибач, я був неправий, — сказав принц.
Степко від здивування відкрив рот. Де ж ви бачили, щоб пан у слуги вибачався! Та за такого хазяїна й життя віддати не шкода.
— Дозвольте мені ще раз спробувати. Може, я що інше побачу, — запропонував він, але Гліб відмовився.
— Ні, спасибі. Я зовсім не серджуся на тебе. Просто мені зараз потрібно зустрітися з однією людиною. Я покличу тебе пізніше.
Розділ 13
Двері за Степком тихенько зачинилися, і думки Гліба звернулися до «чорнявого дівчиська». Пророцтво явно натякало на Марику, але навіть найдосвідченіші провидці можуть помилятися. Степко сам зізнавався, що ще не дуже сильний у тлумаченні своїх видінь. Безглуздо навіть думати, буцімто Марика приховує гаманець.
Варто було Глібу відмахнутися від своїх підозр, як у пам’яті спливли слова Зоряного лицаря: «Одна з тих, хто побував по той бік Дзеркала, принесла гаманець із собою». Агнеса довела свою невинність. Виходить, залишилася Марика?
— Привид бреше, — сказав юнак, ніби вимовлене вголос твердження набувало більшої ваги.
Він щосили намагався придушити в собі паростки сумніву. Вдвох із Марикою вони пройшли багато випробувань, і їхня дружба була перевірена часом.
Чому ж тоді і Зоряний лицар, і Степко підказували шукати гаманець у неї? Гліб не звик вірити в прості збіги. Якщо замислитися, то все в нашому житті відбувається неспроста. Як не виполював Гліб бур’янисту траву підозр, вона наполегливо проростала в його душі. Важко бути шляхетним, коли над тобою висить загроза. Коли до здійснення вироку тобі даний лише місяць, добра половина якого стекла, як вода крізь пальці. Коли тобі дана лише одна вказівна нитка, та й та веде в глухий кут.
Нарешті Гліб вирішив, що кращий спосіб позбутися будь-яких сумнівів — це запитати Марику прямо. Він саме збирався нанести їй візит, але дівчинка випередила його. Проходячи повз дворецького, він побачив у нього в руках рожеве пальто.
— Чиє це? — мимоволі зупинившись, запитав принц.
— Юної герцогині. Вона побігла до вас, не чекаючи моєї доповіді. Дуже поспішала, — зніяковіло мовив дворецький.
Марика часто шокувала манірне товариство своєю «варварською» поведінкою. Навіть слуги часом знаходили її манери дивними й зухвалими. Нікому й у голову не приходило, що раніше юна герцогиня заробляла на прожиття танцями на майданах, часто лягала спати голодна, а іноді навіть билася з хлопчаками, якщо ті її ображали. Втім, так чи інакше, але безпосередність, весела вдача й простота в обходженні робила дівчинку таємною улюбленицею всієї прислуги.
Гліб зосереджено подивився на легеньке пальто, облямоване пухнастим білим хутром. Він і не підозрював, що в Марики є таке, але ж Степко говорив про рожеву шубчину з білим пухом. Виходить, у хлопчика справді є дар ясновидця.
І раптом Гліб усвідомив, що означало пророцтво Степка й несподіваний прихід Марики. Якимсь дивом дівчинка знайшла й принесла гаманець. У юнака наче гора впала з пліч. Уперше за останні тижні він відчув себе вільним. Йому хотілося сміятися й дарувати всім навколо радість, адже щастя буває великодушним. Гліб щедро вручив дворецькому золотого.
— Це за добру новину, — сказав він, весело підстрибнув і без належної принцові солідності, як простий вуличний хлопчисько, помчав у свої апартаменти, чим шокував старого слугу.
Марика не обміркувала заздалегідь, як підкинути гаманець, але успіх супроводжував її. Кімната Гліба виявилася порожньою. Це був добрий знак, ніби сама доля вела її, указуючи шлях. Але недарма говориться: на Бога уповай, а сам не схиб. Вона розуміла, що слід поквапитися. Іншої такої можливості могло не бути.
Дівчинка заметушилася в пошуках схованки. Розчинивши платяну шафу, вона стала гарячково перебирати костюми, в надії знайти той, у якому Гліб подорожував по Задзеркаллю. Останнім часом юнак так стрімко ріс, що кравці ледь устигали шити для нього новий одяг.
«Навіщо людині стільки лахів? Тіло одне, рук, ніг по парі, а штанів сто штук», — обурено думала дівчинка.
Марика вже зовсім зневірилась, аж раптом їй знову посміхнулося щастя. Добре знайома куртка висіла в самому куті. Мабуть, Гліб зберігав її як згадку про колишнє. Дівчинка поспішно запхала гаманець у кишеню й почула квапливі кроки. Вона ледве встигла захлопнути дверцята шафи, коли в кімнату вбіг Гліб.