Поступово мовчазна покірність вихованки стала все більше й більше дратувати виховательку. Спочатку вона думала, що нестерпне дівчисько раптом вирішило покаятися за свій бридкий вчинок, але потім зрозуміла, що маленька негідниця просто знущається з неї.
— Я бачу, мої слова — немов об стіну горох! В одне вухо влітають, а в інше вилітають! Я вимагаю уваги до своїх слів! — тупнувши ногою, запищала гувернантка.
Дівчинка на мить прокинулася.
— Увесь цей час я терпіла ваше неуцтво й небажання поводитися пристойно, та все було марно. Ви зовсім розпустилися! — оскаженіло крикнула стара дівка.
Як на зло, саме в цей момент Марика не стрималася й широко позіхнула. Це було останньою краплею. Забувши про стриманість, мадмуазель Стилет замахнулася і вліпила дівчинці дзвінкого ляпаса.
Та відсахнулася. Обличчя палало, але біль нічого не важив у порівнянні з образою. Живучи в таборі, дівчинка часто билася із хлопчаками або в ярмарковій штовханині потрапляла під гарячу руку якому-небудь купцеві: на те вони й крамарі, щоб тягати за вуха циганчат. Але ляпас був принизливий, а Марика нікому не дозволяла себе принижувати.
Гнівні слова вже готові були злетіти з її вуст, але дівчинка вчасно згадала про обітницю мовчання й прикусила язика. Від однієї думки про те, що через злісну стару дівку вона могла розділити долю мертвого коваля, у дівчинки на чолі виступив піт. Ні, м-ль Кістяк не дочекається від неї жодних пояснень, але й вислуховувати проповіді вона більше не збиралася. Марика демонстративно скинула пальто й чоботи, одягнена лягла в ліжко і з головою вкрилася ковдрою, тим самим показуючи, що розмову закінчено.
Не тямлячи себе від люті, м-ль Стилет ладна була кинутися на маленьку негідницю й добряче потарбати її за волосся. Однак розум узяв гору над почуттями. Все-таки це було не просте дівчисько, а донька герцогині. Ляснувши дверима, гувернантка вийшла з кімнати. Тепер вона почувала себе вправі застосувати до вихованки більш суворі покарання, ніж прості розмови.
М-ль Стилет не пройшла й кількох кроків, як почула за спиною незнайомий голос.
— Що, дівчисько зовсім від рук відбилося?
Гувернантка різко обернулася й побачила жінку похилого віку в дивному, старомодному одязі. На ній був чепець і вилиняла руда спідниця, а на руці висів потертий ридикюль. М-ль Стилет ще не відійшла від сварки з підопічною, і поява в палаці лахмітниці не додала їй гарного настрою.
— Хто ви така? І як тут опинилися? — сердито запитала вона, безсоромно розглядаючи незнайомку від голови до ніг.
Така непривітна зустріч анітрохи не засмутила Віщунку Вона посміхнулася і, наче нічого й не сталося, єлейно заговорила:
— Ти зі мною привітніша будь. Адже я прийшла тобі допомогти.
— Мені?! Із чого ви взяли, що мені потрібна допомога? — здивувалася стара дівка.
— Бо одній тобі з відьмою не впоратися.
— Це з якою ще відьмою? — не зрозуміла гувернантка.
— Невже не знаєш, що дівчисько — відьма? — запитала баба.
— Тобто? — перепитала м-ль Стилет, нервово ковтнувши слину.
— Тобто?! Тобто — не людина вона, а відьма в людській подобі. Я тобі навіть більше скажу. Це вона Агнесу занапастила, аби грошенята герцогині до рук прибрати. Вона їй не донька, а казна-хто. Циганка приблудна.
М-ль Стилет була вражена усім почутим. Вона завжди підозрювала, що з її підопічною не все гаразд.
— Що ж тепер буде? — прошепотіла вона, разом втративши свій войовничий запал і побоюючись, що з відьмою погані жарти. Як би нещодавна сварка не вилилася їй гіркими слізьми.
— Це тобі вирішувати. Коли моя допомога не потрібна, я не нав’язую, — сказала незнайомка, удаючи, що збирається піти.
— Постривайте! — спішно зупинила її гувернантка. — Я не хотіла вас образити. Просто мені ваше обличчя не знайоме.
— Обличчя у мене звичайне. А звуть мене — Віщунка. Я людям допомагаю, якщо можу. Тебе хочу від лиха врятувати, — хитро зіщулившись, сказала стара і зловісно додала: — Відьмі до тебе добратися — раз плюнути. Коли мені не віриш, то піди в неї в кімнаті пошукай. Чого там тільки не приховано! І жаб’ячий камінь, і зміїні очі, і сушені лапки кажанів.