— Чому ти не заснув?
— Бо пам’ятаю про свій обов’язок перед королем, тому пересилив себе, — лукавив Мирон.
— Брешеш, негіднику. Відьмі допомагав? — гаркнув поліцейський.
— Ніяк ні. Вона мене золотом спокушала, а я намертво стояв. Вона бачить, що мене не купити, та як жбурне в мене монетами, а вони наче розпечене вугілля. Але я терплю, не піддаюся. Тоді вона роздвоїлася і шусть, повз мене в різні боки. Тоді я таки розгубився: котру з них ловити? Так вона й утекла.
Від пережитого страху й уваги стількох поважних осіб вигадка й правда переплуталися в Мироновій голові, і він щиро повірив, що у своєму оповіданні анітрохи не погрішив проти істини.
— Тобто як це роздвоїлася? Нумо, голубчику, дихни. Може, в тебе не просто так в очах двоїться? — уїдливо сказав поліцмейстер.
— Ніяк ні. Жодної краплі в рот не брав. Я навіть браги за вечерею не пив, бо в мене печія, — відрапортував Мирон.
Цієї миті начальник в’язниці, котрий був присутній під час допиту, згадав про підробний лист, і в його голові стало розвиднюватися. Мабуть, це була змова, всю варту обпоїли. Тюремник був недурною людиною й негайно зметикував, що за втечею криється не чаклунство, а спритне шахрайство, але зізнатися в цьому означало накинути зашморг на власну шию.
Поліцмейстер також збагнув, що справа нечиста. Уп’явшись важким поглядом у начальника в’язниці, він суворо запитав:
— Ви охороняєте кухню, де готується їжа для вартових? І чому вас у потрібний момент не було на місці?
У начальника в’язниці пересохло в горлі. Він гарячково міркував, як відвести від себе підозри в недбалості. Щоб урятувати власну шкуру, потрібно було спихати все на нечисту силу. Він прокашлявся і вже збирався заговорити, аж раптом у кабінеті, хтозна-звідки, з’явилася худорлява стара у вилинялому чіпці й рудуватій спідниці. Вона зміряла поглядом приголомшених поліцейських і спокійно сказала:
— Поки ви розмови розмовляєте, відьма утече.
— Хто така? Покажи документи! Як сюди потрапила? — скипів поліцмейстер.
— Головне не як. Головне — навіщо, — єлейним голосом мовила баба й попередила: — Я хочу вам допомогти спіймати відьму. Я знаю, де вона ховається. Тільки слід поспішати, інакше буде зле. А як не впіймаєте, я вашому начальству скажу, що попереджала, а ви пальцем об палець не вдарили.
— Ну, стара шахрайко, якщо брешеш! — пригрозив поліцмейстер.
Пізніше він і сам дивувався тому, що забув перевірити особу донощиці. Він списував це на неспокійну ніч. Тієї хвилини всім було не до звірення документів. Нікого навіть не здивувало, що, указавши, де шукати втікачку, стара зникла, наче крізь землю провалилася.
За чверть години спорядили погоню, але ще швидше місто облетіла звістка про втечу відьми. Озброєні колами й сокирами люди вирушили на лови чаклунки.
Ніч завісила небесну баню чорним вуалем. Проскакавши темними окраїнними вуличками, Марика виїхала на приміський шлях. Вона була вдячна Степкові за те, що хлопчик віддав їй свого коня. Було вже далеко за північ, і дівчинка поспішала. Кінь скакав швидко, але їй здавалося, що він ледь перебирає копитами.
Знайдений оберіг вселяв надію, що нещастя залишилися позаду. Їй знову посміхалася удача. Зоставалося лиш викопати скарб і позбутися обтяжливої заборони. Тоді вона зуміє довести свою невинність.
Марика впіймала себе на тому, що, побачивши занедбану кузню, вона зраділа їй, наче давній знайомій. Похмура будівля наїжачилася, як стара, обскубана ворона. Малюсінькі підсліпуваті віконця суворо дивилися на дівчинку з-під насупленого даху. Цього разу в них не світилося.
Дівчинка навіть засмутилася, що дивний хазяїн кузні не зустрічає її. Стільки днів минуло! Може, він вирішив, що вона відступилася й більше не прийде. Вже укотре вона дивувалася з того, як дивно влаштований світ. Те, що здавалося надійним, може раптом перетворитися на дим, а те, що вселяло страх — стати опорою. У компанії мертвого коваля, який наводив жах на всю околицю, їй було б значно спокійніше.
Юна, неосвічена циганка крок за кроком осягала істину, котру інші не можуть збагнути навіть у зрілі роки: всі нещастя відбуваються через те, що люди не вміють сприймати світ у всій його глибині. Про кожне явище більшість із нас судить однобоко, бачить лише пласку картинку, відмовляючись розуміти, що вона об’ємна і має різні ракурси.
Марика пішла до дверей. Сьогодні уночі вона повинна була будь-що завершити розпочату справу.
У кузні стояла кромішня пітьма. Дівчинка залишила двері відчиненими, щоб хоч сяйво зірок освітлювало приміщення. Поступово очі звикли до темряви. Тут усе залишалося як і раніше. Нічого не змінилося із часу її останнього відвідування. Хіба що горн стояв безжиттєвим і холодним. Марика навпомацки знайшла кресало, викресала вогонь і запалила недогарок.