Коли свічка освітила місце розкопок, на дівчинку чекала прикра несподіванка. Земля біля ковадла була ретельно втрамбована. Коваль або збрехав, або помилився. Всі її старання зійшли нанівець. Доводилося починати спочатку. Марика ледь не заплакала від досади, зрозумівши, що вона знову не встигне до світанку відкопати скарб. Ніч закінчувалася. Якийсь час дівчинка розгублено стояла, не знаючи, що робити далі, але потім вирішила, що вибору в неї немає.
Варто було їй стати навколішки біля того місця, де вона копала, як земляна підлога раптом розійшлася, відкривши яму. Натхнена успіхом, дівчинка заходилася спішно вичерпувати долонями землю. Незабаром вона вирила із землі горлечко глечика, наповненого золотом. Втішена знахідкою, дівчинка не відразу звернула увагу на гул, що лунав з вулиці. Лише коли зовні виразно почулися голоси, Марика визирнула за двері й обімліла. До кузні наближалася юрба, озброєна вилами, сокирами й колами. Вогники смолоскипів танцювали в ночі, мов очі хижих звірів.
Дівчинка не могла збагнути, що відбувається. Навіщо люди прийшли вночі до занедбаної кузні? Чому вони налаштовані так войовничо, ніби йдуть на битву? В суцільному гаморі чітко вирізнялося одне слово — відьма. Дівчинку раптом осяйнув страшний здогад: адже цей натовп прийшов за нею, щоб упіймати і знову посадити в темницю.
Марика намацала оберіг і на мить стисла його в долоні. Камінчик вселив у неї спокій і впевненість, що все буде гаразд. Недаремно ж Варга казала, що крізь дірку зазирає успіх.
Не гаючи часу, дівчинка квапливо повернулася до скарбу й продовжила роботу. Необхідно було вирити глечик, перш ніж люди прийдуть у кузню, інакше їй доведеться вибирати між прокляттям скарбу і помстою розлютованої юрби.
Поки Марика, як одержима, трудилася над глечиком, люди підійшли до присадкуватої будівлі, про яку ходило стільки жахливих повір’їв. Марновірний страх пустив у них глибоке коріння, і, хоча кожний бадьорився, поглядаючи на сусіда, натовп мимоволі сповільнив крок.
— Погляньте-но! У кузні вогонь горить. Відьма там!
— Так і є, звичайна людина в це згубне місце уночі дарма не попхнеться.
— Зараз ми її впіймаємо!
— Оточуйте будівлю, щоб не втекла! — перегукувалися чоловіки, підштовхуючи один одного.
Марика із завмиранням серця слухала гомін юрби, марно намагаючись витягти з ями глечик із золотом, земля не хотіла віддавати скарб. Глечик ніби вріс у тверду глину. Майже у відчаї, дівчинка з останніх сил рвонула його, і раптом глечик піддався, буцім хтось підштовхнув знизу.
Цієї миті двері відчинилися. Люди, з перекошеними від злості обличчями, застигли на порозі. «Відьма» стояла на краю ями і притискала до себе глечик, повний золотих монет. У маленькій, брудній постаті справді було щось демонічне. Раптом залунали крики, у яких рефреном гриміло:
— Відьма… відьма… відьма…
Урятована від обітниці мовчання, Марика довірливо ступила до людей. Юрба з жахом відсахнулася.
— Я можу все пояснити. Коваль більше не приходитиме по ночах. Він скарб охороняв… — почала було дівчинка, але не встигла більше вимовити жодного слова.
Згадка про мертвого коваля і думка про те, що він може з’явитися тут власного персоною, враз остудили запал юрби. Ті, хто стояв біля дверей, кинулися навтікача.
— Навіщо боїтеся? Я відкопала скарб коваля, — дівчинка намагалася заспокоїти людей, але ті перекрутили її слова.
Одні вирішили, що дівчинка заодно зі страшним хазяїном кузні, інші — що вона його здолала. Зчинилася паніка: передні відступали, задні напирали. Хто кричав, хто стогнав, хто волав про допомогу. У цього спектаклю був лише один глядач і один режисер.
Невисока худенька стара з хитрючою фізіономією збоку спостерігала за метушнею, що здійнялася. Дивлячись на істерику юрби, вона похитала головою й презирливо мовила:
— Оце так сміливці! Злякалися малого дівчиська. Доведеться додати вам хоробрості.
Стара відьма дістала з ридикюля червону мотузку, зв’язала її кінці й, кинувши петлю убік кузні, продекламувала: