— У безпеці, якщо не відхилятимемося від стежки, — відповів коротун, поклав на траву свій клунок і всівся поряд, розглядаючи дерева обабіч. Їхні бліді гілки тремтіли, хоча вітру не було. Трістранові здавалося, що вони тремтять від злості.
Його супутник також тремтів, водив руками по траві й хапався за неї. Потім поглянув на Трістрана.
— У вас часом немає пляшечки якогось алкогольного напою? Або хоча б гарячого солодкого чаю?
— Ні, — зітхнув той. — Боюся, немає.
Чоловічок свиснув носом і узявся за замок на своєму клунку.
— Відверніться, — сказав він Трістранові. — Не підглядайте.
Хлопець слухняно відвернувся. Почулася якась метушня. Потім замок знову закрився.
— Все, можна повертатися. Якщо хочете, звісно.
Чоловічок тримав емальований бутель. Він щосили, але безуспішно, намагався витягнути корок.
— Гм. Допомогти вам? — нерішуче запропонував Трістран, побоюючись образити супутника. Але хвилювався він марно — коротун вмить віддав йому бутель.
— Будь ласка, — сказав він. — Ваші пальці для цього чудово підходять.
Трістран узявся за корок і витягнув його. У ніздрі вдарив п’янкий запах — схоже було на суміш меду з хвойним димом і прянощами. Хлопець передав бутель власникові.
— Гріх пити такий рідкісний скарб просто з пляшки, — сказав кошлатий. Він відв’язав від пояса дерев’яну чашку і, силкуючись стримати тремтіння рук, плеснув туди трохи бурштинової рідини. З насолодою вдихнувши запах напою, він трохи відсьорбнув і всміхнувся, на мить показавши свої маленькі гострі зуби.
— А-а-а-ах, отепер мені краще, — сказав він, передаючи чашку Трістранові. — Пийте маленькими ковтками. Королівський напій! Я віддав за нього два чималі блакитно-білі діаманти, механічну пташку, яка чудово співала, і лусочку дракона.
Трістран відпив з чашки. По всьому тілу до кінчиків пальців розлилося тепло, а в голові немов залоскотали маленькі бульбашки.
— Ну як, смакує?
Хлопець кивнув.
— Боюся, воно аж занадто добре для таких, як ми. Разом з тим… Це чудова розрада у скрутну хвилину — себто, в таку, як зараз. Вибираймося з цього лісу, — сказав кошлатий чоловічок. — Нам у який бік, до речі?
— У той, — сказав Трістран, вказуючи наліво. Коротун заткнув бутель корком, упакував його, закинув валізу на плече, і двоє подорожніх знову пішли разом зеленою стежкою, що вела крізь сірий ліс.
Через декілька годин білі стовбури почали рідшати. Нарешті сухоліс скінчився, і тепер вони йшли вздовж крутого берега, між двома низенькими кам’яними стінами. Озирнувшись, Трістран не побачив за спиною ані сліду лісу; позаду темніли лише пурпурові від вереску пагорби.
— Тут можна зупинитися, — запропонував супутник. — Нам треба поговорити. Сідаймо.
Він поставив на землю свій величезний клунок і сів на нього верхи, дивлячись згори донизу на Трістрана, котрий примостився на камені край дороги.
— Я дечого не розумію. Поясніть мені. Звідки ви?
— Зі Стіни, — відповів Трістран. — Я вже казав.
— Хто ваші батьки?
— Мого батька звуть Дунстан Торн. А матір — Дейзі Торн.
— Гм. Дунстан Торн… Гм. Знаєте, мені одного разу пощастило поспілкуватися з вашим батьком. Він поселив мене на ніч. Непоганий хлопець, тільки спати надто сильно любить. — Коротун почухав своє рильце. — Але мені й досі незрозуміло… Послухайте, у вашій родині є щось незвичайне?
— Моя сестра Луїза вміє ворушити вухами.
Кошлатого чоловічка це зовсім не вразило. Він теж поворушив вухами, великими і волохатими.
— Я не про це, — сказав він. — Я мав на увазі, наприклад, бабусю-відьму або дядька-чаклуна, або родичів-ельфів десь далі в генеалогічному дереві.
— Навіть якщо такі є, то я про них не знаю, — зізнався Трістран.
Коротун змінив тактику.
— Де розташовується селище Стіна? — запитав він.
Трістран враз обернувся і вказав рукою.
— А де Спірні Гори?
Трістран знову показав, й на мить не замислюючись.
— А Катаварські острови?
Хлопець вказав на південний захід. Він навіть уявлення не мав про те, що Спірні Гори і Катаварські острови взагалі існують, поки кошлатий не заговорив про них; проте він не мав анінайменших сумнівів щодо того, де вони розташовані — наче питання стосувалося лівої ноги або носа.
— Гм-м. В такому разі… Ти знаєш, де Його Широкість Ластівчаний Мускус?
Трістран здивовано похитав головою.
— А де Прозора Цитадель Його Широкості Ластівчаного Мускуса?