— Гм, — сказав Трістран. — Ходити можете?
— Ні, — відповіла вона. — В мене нога зламана. Ти, виявляється, не лише тупий, а ще й глухий?
— А спати ваш народ лягає? — запитав хлопець.
— Звичайно. Тільки не вночі. Вночі ми сяємо.
— Гаразд, — сказав Трістран, — я саме зараз збираюся трохи поспати. Нічого іншого наразі на думку не спадає. Непростий був у мене день, стільки всього навалилося. Вам, певно, теж варто було б поспати. На нас чекає довга подорож.
Небо потрохи світлішало. Трістран ліг на траву, підклав під голову сумку, намагаючись пропускати повз вуха лайливі й образливі слова, якими обсипала його дівчина в блакитному платті.
Він думав, що робитиме кошлатий чоловічок, коли помітить, що Трістран не повернувся.
Думав про те, що зараз робить Вікторія Форестер, і вирішив, що вона, певно, в будинку батьків, у своїй спальні — лежить на ліжку й бачить солодкі сни.
Думав про те, наскільки довга перед ними подорож — півроку — і що вони весь цей час їстимуть.
Думав про те, що їдять зорі…
А тоді заснув.
— Бовдур. Дурноверхий йолоп, — сказала зірка.
Зітхнувши, вона спробувала вмоститися якомога зручніше, наскільки дозволяли обставини. Нога дошкуляла безперервним тупим болем. Кілька разів вона посмикала за ланцюг на зап’ястку і зрозуміла, що він був міцний і прилягав досить щільно — його не можна було ані розірвати, ані скинути.
— Кретин, безпросвітний телепень, — пробурмотіла вона.
І незабаром також заснула.
Розділ п’ятий
в котрому відбувається запекла боротьба за корону
У яскравому вранішньому світлі юна леді здавалася більш земною і менш небесною. Відколи Трістран прокинувся, вона і слова не промовила.
Поки дівчина сиділа під платаном і метала у хлопця неприязні погляди, він підібрав зламану гілку і обрізав її так, щоб вийшла милиця. Перекладину милиці він обмотав свіжою корою, здертою з зеленої гілки.
Вони ще не снідали, тож Трістран був як пес голодний. Поки він працював, у животі бурчало. Зірка про голод нічого не казала. І взагалі вона нічого не робила, тільки дивилася на Трістрана — спершу з докором, а потім з неприкритою ненавистю.
Хлопець міцно намотав кору, зробив петлю і затягнув її на вузол.
— Нічого особистого, чесне слово, — сказав він, звертаючись до дівчини і до всієї галявини. У сонячному світлі мерехтіння зірки було ледь помітне, причому лише там, де на неї падала тінь.
Зірка провела блідим пальчиком по ланцюжку, що їх з’єднував, і не відповіла.
— Я роблю це заради кохання, — продовжував Трістран. — І на тебе тепер вся моя надія. Її ім’я — моєї коханої, я маю на увазі — Вікторія. Вікторія Форестер. Вона найпривабливіша, найрозумніша і наймиліша дівчина у всенькому світі.
Зірка презирливо фиркнула.
— Значить, це чудове, миле створіння прислало тебе сюди, щоб мене мучити?
— Ну, не зовсім так. Розумієш, вона обіцяла мені все, що я забажаю — шлюб, поцілунок у губи — якщо я принесу їй зірку, що впала з неба, поки ми розмовляли. Адже я вважав, — признався Трістран, — що зірка — це щось схоже на діамант або камінь. Навіть уявити не міг, що це дівчина.
— Отже, це таки дівчина. Чому тобі не спало на думку допомогти або дати їй спокій, а не вплутувати у своє безглуздя?
— Це кохання, — пояснив хлопець.
Дівчина дивилася на нього небесно-блакитними очима.
— Та вдавися своїм коханням, — тихо сказала вона.
— Е, ні! — відгукнувся Трістран з напускною впевненістю і доброзичливістю. — Спробуй-но ось це.
Він подав дівчині милицю і схилившись, хотів допомогти їй звестися на ноги. Від дотику до її шкіри пальцями пройшов приємний холодок. Але зірка навіть не думала вставати — вона сиділа нерухомо, мов пень.
— Я ж сказала, — нагадала вона, — що робитиму все можливе, аби тобі завадити.
Зірка оглянула галявину.
— При світлі дня ваш світ такий безбарвний… І нудний.
— Просто перенеси свою вагу на мене, а потім зіприся на милицю, — наполягав Трістран. — Все одно тобі доведеться йти.
Він потягнув за ланцюжок, і зірка неохоче звелася на ноги. Спершу вона спиралася на Трістрана, а потім тільки на милицю — наче їй навіть наближатися до нього було неприємно.
Але, хапнувши ротом повітря, дівчина знову впала на траву. На її обличчі застигла гримаса болю, а з грудей виривалися короткі зойки. Трістран схвильовано став на коліна поряд.