— Знаєш, — сказав Трістран Іванні, — зі мною трапилася дивна річ.
Він розповів їй про ранкову пригоду, вважаючи, що історія з птахом на цьому скінчилася.
Звичайно ж, Трістран помилявся. Через кілька годин, коли Трістран із зіркою йшли лісовою дорогою, їх обігнав яскраво розфарбований фургон, запряжений парою сірих мулів. Правила ним та ж сама стара, яка погрожувала перетворити його кістки на лід. Спинивши мулів, вона вказала на Трістрана кривим пальцем.
— Ходи-но сюди, хлопче, — веліла вона. Той насторожено підійшов.
— Так, пані?
— Схоже, я мушу перед тобою вибачитися, — повідомила вона. — Ти таки казав правду. Я поквапилася з висновками.
— Так, — погодився Трістран.
— Дай-но я на тебе подивлюся.
Стара зістрибнула на дорогу. Її холодний палець торкнувся Трістранового підборіддя, піднімаючи його голову догори. Молодими карими очима він дивився у її очі, старі й зелені.
— На вигляд ти цілком чесний, — погодилася вона. — Можеш називати мене пані Семелою. Я їду до Стіни, на ярмарок. І саме думала про те, що мені став би в пригоді хлопець для роботи за прилавком. Я продаю скляні квіти, найпрекрасніший товар, який тільки можна уявити. З тебе вийшов би непоганий продавець, а на твою поранену руку ми вдягнули б рукавичку, щоб не відлякувати покупців. Що скажеш?
— Даруйте, я зараз, — відповів Трістран, трохи подумавши, і повернувся вже з Іванною.
— Добридень, — привіталася зірка. — Ми обговорили вашу пропозицію і вирішили, що…
— То як? — гаркнула пані Семела, дивлячись тільки на Трістрана. — Чого стоїш, як бовдур? Говори вже! Говори!
— Я не хочу працювати на ярмарку, — повідомив Трістран, — бо в мене там будуть свої справи. Але якби ви погодилися нас підвезти, ми з подругою заплатили б вам за проїзд.
Пані Семела похитала головою.
— Мені це ні до чого. Збирати хмиз на багаття я й сама вмію, а зайвий вантаж тільки додасть роботи Безпорадному і Безнадійному. Пасажирів не беру.
З цими словами стара повернулася на сидіння.
— Але ж я заплачу вам, — сказав Трістран.
Карга презирливо насупила брови.
— В тебе не знайдеться нічого, що мене влаштувало б. Повторюю: якщо не хочеш попрацювати на ярмарку біля Стіни — пішов геть.
Трістран заліз у внутрішню кишеню й намацав свій талісман — такий само холодний і прекрасний, як на початку подорожі. Хлопець витягнув його і показав старій, тримаючи поміж пальців.
— Ви казали, що продаєте скляні квіти; можливо, ось ця квітка вас зацікавить?
Це був вишуканий пролісок з білого і зеленого скла, дуже майстерно зроблений; здавалося, його зірвали на луці цього ранку, навіть вранішня роса на пелюстках ще не висохла. Стара примружилася, вдивляючись у зелені листочки і білі пелюстки, а потім заверещала, наче розлючений хижий птах.
— Де ти його узяв? Віддай! Віддай негайно!
Трістран сховав пролісок у кулаку і відступив на кілька кроків назад.
— Гм, — промовив він уголос. — Знаєте, мені дуже дорога ця квітка. Її подарував мені батько, коли я вирушав у подорож. Мені здається, що вона має величезну особисту і родинну цінність. Завдяки цій квітці мені не раз пощастило, у той чи інший спосіб. Мабуть, краще залишу її собі, а до Стіни ми з супутницею і пішки дійдемо.
Пані Семела, схоже, розривалася між двома бажаннями — погрожувати і підлещуватися. Емоції так ясно відбивалися на її обличчі, що стара аж трусилася, намагаючись їх стримати. Нарешті узявши себе в руки, вона промовила надтріснутим голосом:
— Стривай-но. Не варто так поспішати. Я впевнена, що ми зможемо про все домовитися.
— Ой, щось я сумніваюся, — заперечив Трістран. — Щоб мене зацікавити, ви маєте запропонувати вигідні умови. До того ж мені потрібні гарантії, що ми з моєю супутницею будемо в безпеці, і що ви не вчините проти нас ніякого зла.
— Дай-но ще раз поглянути на пролісок, — попросила стара.
Яскрава пташка, прив’язана за ногу на срібному ланцюжку, вилетіла з фургона і уважно спостерігала за тим, що відбувається.
— Бідолашка, — сказала Іванна. — Весь час на ланцюзі! Чому ви її не відпустите?
Але стара промовчала, не звертаючи на присутність зірки анінайменшої уваги — принаймні так здавалося Трістранові. Вона сказала:
— Я відвезу тебе до Стіни, і присягаюся своєю честю й своїм справжнім іменем, що під час подорожі жодним вчинком не завдам тобі шкоди.
— А також не допустите завдання шкоди мені й моїй супутниці через бездіяльність чи у непрямий спосіб, — додав Трістран.