Кроне сподівався, що ця інформація виявиться непотрібною, бо не виглядало, щоб у Бретцеля було бажання ознайомити підвладного з деталями. Офіцер волів не задумуватися, чи це було викликано службовим прагматизмом, чи останніми подіями…
Станяк жив у невеличкому, мурованому будиночку, надто скромному, щоб назвати його віллою, але на око цілком добре доглянутому. Двері відчинила жінка з підпухлими від плачу очима. Одного погляду на новоприбулого було достатньо, щоб на її обличчі з‘явився вираз трагічної покори.
-- Ви до чоловіка, -- промовила. – Знов…
Вона впустила його всередину і мовчки провела у салон.
-- Йоган Кроне, “Двійка”, -- представився офіцер, дістаючи посвідчення.
Господар, худорлявий брюнет з хворобливо блідим обличчям і безкровними, затисненими губами, відповів на вторгнення недбалим помахом руки, зовсім не поспішаючи перевіряти документи Кроне.
-- Я гадав, що на сьогодні ви вже закінчили лякати мене, -- обізвався він в‘їдливо. – Попередня команда пішла годину тому.
-- Я не маю з ними нічого спільного, -- запевнив Кроне. – Я тут за особистим наказом Маршала.
Жінка закрила рот рукою, а її чоловік замовк з виписаним на обличчі здивуванням.
-- Я думав… -- пробурмотів він. – Сідайте, прошу. Чим можу допомогти?
В його голосі побоювання змішувалося з надією.
-- Можна порозмовляти з Вашим чоловіком віч-на-віч? – Кроне посмішкою вибачився перед дружиною Станяка.
-- Звісно, -- жінка поспішно вийшла, зачиняючи за собою двері.
Якусь мить Кроне мовчав, вдавав, що збирається з думками, даючи скарбникові час подумати. Пробудити надію… Насправді він проводив такі розмови десятки разів і знав, що його співрозмовник або до кінця життя не вийде з в‘язниці, або помре внаслідок “нещасного випадку”. Іншої можливості не існувало. Однак, спочатку потрібно обмежити втрати, а це вимагало співпраці з боку Станяка.
-- Трапилася прикра справа, -- обізвався нарешті. – До рук наших ворогів потрапили документи, які до них ніколи не повинні були потрапити. Тож “Двійка” хоче Вашої крові і важко заперечити, що вона має на це право, -- сказав він суворо. – Ви поставили під удар найкращих солдатів, всіх, хто опинився в тому списку нагород. Там були теж працівники контррозвідки. Однак, Комендант більш… прагматичний. Так, справа настільки важлива, що він про неї знає, -- відповів на мовчазне запитання Станяка. – Я повинен мінімізувати втрати, тому я тут. Я вимагаю цілковитої співпраці, якщо побачу, що Ви не щирий, звільню місце колегам…
-- На що я можу розраховувати? – запитав тремтячим голосом господар.
-- Вас виженуть з війська, мабуть, понизять у званні. Може Вашу справу розгляне офіцерський суд честі… Однак, якщо Ви будете співпрацювати, можливо, Вам вдасться уникнути в‘язниці. Буду щирим, це тільки шанс, а в жодному випадку не обіцянка.
-- Я все… Я буду співпрацювати! – щоки Станяка зарум‘янилися, на чолі заряснів піт. – Це Глюбе… він… -- Скарбник закрив обличчя руками, розпачливо заридав.
Кроне трохи почекав, тоді шумно відсунув крісло і підійшов до вікна, свідомо перериваючи цей сеанс жалю до самого себе.
-- Він Вас змусив, правда? – запитав.
-- Так, -- поспішно відповів Станяк, вдивляючись в спину офіцера. – Закрив мене на два дні на своїй віллі й…
-- Закрив?
-- Я потребував кокаїну… Документи були в мене вдома, знаю, це проти правил, але я так часто роблю, бо на роботі не завжди вистачає часу, щоб перевірити всі обрахунки. Він запитав, що я йому можу дати, щоб отримати наступну дозу наркотику. Я зателефонував дружині й наказав віддати папери людям Глюбе. Вона не знала, що в них, -- запевнив.
Кроне, нарешті повернувшись, покивав головою, немов підтвердилися його припущення і знов сів за стіл.
-- Друге запитання і одночасно тест, -- сказав. – Якщо Ви збрешете, я пішов.
Станяк нервово проковтнув слину, відкрив рот, неначе хотів ще раз запевнити про свою готовність співпрацювати, але “двієчник” зупинив його різким жестом.
-- Скільки разів Ви додавали до приготованих нами документів щось своє? Ми чудово знаємо, що цей список не був першим.
-- Я…
Кроне встав і демонстраційно підійшов до виходу.
-- Ви і так все розповісте, -- пригрозив. – Але вже на допиті. Зараз у Вас єдиний і неповторний шанс.
-- Чотири, може п‘ять разів, -- відповів Станяк, опускаючи голову.