-- Я так розумію, що в обмін за нашу допомогу, ми могли б використати отой ваш… канал?
-- Саме так.
-- Про дезінформацію якого калібру ми розмовляємо?
-- Гадаю, що будь-якого, -- відповів обережно Кроне. – Звичайно, в межах розумного…
Ушіда замислено насупив брови, але далі тему не розвивав.
-- Я передам Ваше прохання, -- вирішив він після хвилини мовчання.
“Двієчник” легко вклонився – скидалося на те, що його пропозиція зацікавила співрозмовника. Якщо японці приймуть її офіційно, залишиться допрацювати решту елементів плану. Не те, що буде легко, безумовно, ні… Однак, ставка була високою – Кроне інстинктивно відчував, що це може бути найважливіша операція в його кар‘єрі.
***
Пілсудський справляв враження неймовірно енергійного і не дивлячись на те, що Маршал, як завжди, пересувався на інвалідному візку, виглядав він набагато краще, ніж під час останньої зустрічі. Всупереч побоюванням Кроне у поведінці Маршала не відчувалося нічого штучного, жодної настороженості чи упередження. Несподіванкою була тільки зміна процедури – жандарми, що стояли на варті перед входом до кабінету Коменданта, перевірили, чи ніхто не прийшов на зустріч зі зброєю. Обшукали не тільки Кроне, а й Бретцеля і генерала Каспшика.
“Двієчник” очікував, що один з вартових залишиться всередині – йому досі докучав статус підозрюваного, однак, нічого такого не трапилося. Мало того, після кількахвилинної банальної розмови, під час якої ординарець Пілсудського встиг подати скромний почастунок, вони залишились самі – учотирьох.
-- Я ознайомився з твоїм геніальним планом, -- розпочав Маршал. – І бачу певні проблеми…
-- Я гадав, що японці погодилися, -- відповів збитий з пантелику Кроне.
-- Звичайно, погодилися. Однак, головною справою, крім передачі цієї інформації німцям, є підтвердження її надійності. Йдеться про Станяка і Глюбе.
Оскільки Пілсудський не розвинув тему далі, явно очікуючи пояснень, Бретцель легенько відкашлявся і зосередивши на собі увагу присутніх, включився у розмову.
-- Це питання… особистих рішень, -- промовив він. – Я пропонував би, Коменданте, карт бланш в цій справі, бо наразі нам не відомо, як буде розвиватися ситуація, а принаймні, не відомо до кінця. Ми розуміємо, що це ключові особи для успіху проекту в цілому.
-- Гаразд, -- вирішив після коротких роздумів Пілсудський. -- Хай буде. Яка мета цього всього? – запитав, цим разом явно звертаючись до Кроне.
“Двієчник” дещо нервовим рухом потягнувся по портсигар і побачивши кивок згоди Маршала, закурив. Він знав, що йдеться не стільки про причини, чому варто втілити запропонований ним план – вони були очевидними, а швидше про більш розвинену і поглиблену аргументацію. Пілсудський завжди приймав рішення після довгих роздумів і вислухавши розмаїті, також діаметрально протилежні думки.
-- Загалом йдеться про те, що ми не готові до війни, -- відповів Кроне, випускаючи дим в бік стелі. – Щоправда, ми розвинули наш промисловий потенціал і операційну готовність війська, однак, в порівнянні з Росією…
-- Ми випереджаємо їх, якщо йдеться про застосування одичних апаратів, -- втрутився неприязним тоном Каспшик. – До того ж російські концепції використання власних сил, як на тактичному, так і на стратегічному рівні, давно застаріли. Їхня промисловість не надто розвинена. Їм бракує інженерів, в них проблеми з постачанням і транспортом.
-- Це все правда, -- обірвав його зухвало Кроне. – Однак, вони можуть собі дозволити цю війну, а ми ні. Не кажучи вже про одночасний російсько-німецький напад.
-- Це тільки припущення, -- скривився Каспшик.
“Двієчник” демонстративно закотив очі й старанно збив попіл, трохи подумавши загасив недопалок.
-- Коменданте, дозвольте говорити прямо?
-- Вважаєш цю думку помилковою? Ти знаєш щось, чого не знає Головний Штаб? – буркнув Пілсудський.
-- Я можу пояснити це за пару хвилин, -- запропонував “двієчник”.
Ігноруючи застережливий погляд Бретцеля, він втупив очі в обличчя Маршала.
-- Гаразд, але коротко, -- дозволив той.
-- Все, що сказав пан генерал – правда, -- почав Кроне. – Я сам додав би до списку недоліків росіян набагато більше, однак у випадку війни вони не матимуть навіть половини того значення, яке ми їм сьогодні приписуємо.
Він оглянувся навколо, немов шукаючи опонентів, але ніхто не збирався його перебивати, хоча вираз обличчя Каспшика свідчив, що генерал стримується тільки з огляду на Пілсудського.