– Бувай Джеку.
Я захлопнула дверцята машини і попрямувала в дім, мама вже чекала мене біля дверей, а потім як ви вже мали здогадатися був великий скандал.
– Ти хочеш моєї смерті!? Я так хвилювалася не знала де ти, що з тобою!
– Вибач мам.
– Вибач…більше щоб я не бачила тебе поруч із цим Джеком, все вашій дружбі настав кінець.
– Як і з Євою? Джек був правий ви схожі з місіс Річерсон.
– Що…
– Ти не знаєш! – вибухнула я, – невже твоя подруга не сказала тобі, що вигнала мене і заборонила спілкуватися з Євою. Тепер я не можу навіть прийти до них, інакше місіс Річерсон прикінчить мене. Вона вважає, що я погано впливаю на її доньку. А тепер і ще й це, ти відбираєш в мене єдиного друга?
Із сльозами на очах я побігла до своєї кімнати. Мама декілька хвилин намагалася поговорити зі мною і переконати щоб я вийшла. Але побачивши що все марно відступила.
Я лежала на ліжку обличчям в подушку намагаючись стримати сльози, погані думки знову почали лізти в голову. Все, от тепер моєму веселому життю і мені настав кінець. В мене тепер немає друзів, в школі мене хочуть убити. Що далі як мені бути, що робити. І тут мене осяйнуло.
– Досить з мене цього лайна, – промовила я піднімаючись з ліжка, – до школи я точно не повернуся.
Знайшовши в шафі туристичну сумку я взялася за діло. Витягнувши з гардероба весь свій улюблений одяг я закинула його в сумку. Потім взяла пару зручних кедів і також поклала в середину. Потім порившись в столі, знайшла свої документи, витягла свою схованку із грошима, яку я збирала протягом двох років. Їх там назбиралося аж п’ять тисяч. Прекрасно. Мені висталить, витягнувши свій шкільний рюкзак я поклала гроші і документи туди. Ну все я готова. Авжеж дідько, мало не забула. Зарядка і телефон, доведеться сім картку тут залишити, я миттю вимкнула телефон витягла сім картку і поклала його теж в рюкзак.
– От тепер я буду вільна, напевно.
Із сумом я поглянула на кімнату. « А чи правильно я поступаю? Що буде з мамою коли вона дізнається, що я втекла з дому? Але з іншого боку, я ще повернуся, щойно віднайду себе в цьому світі. Щойно вже стихне і стане на свої місця».
Взявши і руки ручку я почала писати, руки тремтіли.
« Мамо коли ти читатимеш цей лист я буду вже далеко звідси. Сьогодні я збагнула чого насправді бажаю. Я зустріла одну дивовижну групу, саме на їх концерті я сьогодні й була. І хоча ми знайомі всього-на-всього декілька днів, я з впевненістю можу сказати, що б довірила їм своє життя. Вони веселі та добрі і потурбуються про мене, за це ти можеш не хвилюватися. Не намагайся знайти мене, прошу. Я обов’язково повернуся додому але не зараз. Я наважилася на цей крок, щоб нарешті відчути свободу. Передай Єві з Джеком що я їх люблю.
P.s Сподіваюся в тебе з Нілом все вийде. Люблю тебе. До зустрічі, ми обов’язково зустрінемося».
На прощання я поцілувала маму і лоб коли вона ще спала і рушила геть. Швидким кроком я попрямувала до лісу. Сподіваюся вони ще там. Була десь шоста ранку на дворі стало ще прохолодніше, холодна роса неприємно стікала по взутті і ногах, мої джинси всі намокли поки я йшла високими травами. Нарешті знайшовши дорогу я швиденько побігла до місця де мав бути фургон. Адам казав, що вони вирушатимуть вранці. Дорогою якою я зараз йшла, як раз вела до наступного штату. Сподіваюся я не спізнилася. Наближаючись до місця призначення я помітила якусь яскраво розфарбовану річ. Я швидко впізнала її, то був їх фургончик, підійшовши ще ближче я побачила, що на даху сидить якийсь хлопець, зробивши ще кілька кроків вперед я впізнала його, то був Деніал. Він сидів на даху і спостерігав за сходом сонця. Навкруги було тихо.
– Любиш дивитися на схід сонця? – від несподіванки він підскочив і повернув голову в мій бік. Побачивши мене він здивувався.
– М…Мері!
– Привіт, може допоможеш мені? – кивнувши на великий рюкзак, що красувався позаду мене промовила я.
– Що ти тут робиш?! – він швиденько зліз із даху і попрямував до мене міцно обійняв, і допоміг мені з сумкою.
– А хіба не видно, що я тут роблю?
– Ти…ти що зібралася їхати з нами?
– Так.
– Це що жарт такий, – здивувався він.
– Ні я серйозно.
– Це ж чудово! – вигукнув він.
– Тихо, не кричи розбудиш всіх.
– Їх і так потрібно будити, а то просплять все найцікавіше! А ще їм потрібно розповісти прекрасну новину! – Ден відчинив дверцята фургона і почав всіх будити. Я стояла з боку і спостерігала за цим веселив видовищем.
– Прокидайтеся ліниві зади, в мене чудова новина для вас!
– Ще п’ять хвилин мамусю, – пробурмотів Ерік.
– Прикидайся!
– Яка ще чудова новина Курт Кобейн живий?! – підскочивши промовила Меліса.
Всі повільно почали виходити із фургона протираючи очі і позіхаючи. Помітивши мене вони здивовано вирячилися на мій силует, ніби перед ними й справді постав Курт Кобейн.
– Мері!? – здивовано вигукнув Адам.
– Мері! – скрикнула Меліса.
– Це що сон, я не зрозумів? – промовив Ерік.
– Привіт, народ, – привіталася я.
– Це не сон, – пробурмотів Ерік.
– Ну як вам моя новина, – хихикнув Деніал.
– Чудова, просто прекрасна новина! – промовила з усмішкою на обличчі Сара.
– Що…що ти тут робиш? – поцікавився Адам.
– Моє життя відстій. Мати злиться на мене, в школі мене хочуть вбити в мене вже немає друзів, тому що мені заборонили з ними бачитися. Так що народ, я з вами!
– Що-що я не розчув? Це не жарт? – від несподіванки очі Еріка стали ще більшими.
– Ти їдеш з нами? – промовила Меліса.
– Так! – стримуючи сміх від їх виразів облич сказала я.
– Овва! – голосно скрикнув Ерік, від несподіванки я підскочила.
– Вітаю в нашій родині сестричко, – промовила Меліса.
– Так, відаємо сестричко, – промовив Деніал.
– Спасибі, братику.
Вони насправді були раді тому, що я вже ж таки вирішила приєднатися до їх компанії. Всі вже прокинулися і ми почали збиратися в путь. Але перед цим ми поснідали.
– Якщо ти тепер в нашій команді маєш дещо знати, – почала Меліса, – Ерік і Адам геї.
– Що?! – від такої новини в мене очі на лоб вилізли.
Запанувала тиша. А потім всі вибухнули сміхом.
– Бачила б ти своє обличчя!
– То це був жарт?
– Ну звісно ж. Ніякі вони не геї на їх фоні навіть вокаліст групи Кісс виглядає більш по гейскі ніж вони.
– Це зовсім не смішно! – обурилася я.
– Та годі тобі, не ображайся, – промовила Меліса, – я не витримала, вибачне мене хлопці.
– Ах ти ж стерво, – хихикнув Ерік.
– Впевнена цей жарт увійде в історію, – захихотіла Сара.
Відійшовши він шоку я теж вже сміялася.
– Тепер і для тебе потрібно шукати місце у фургончику, – сказав Ерік.
– Так. Я багато місця не займаю, – хихикнула я.
– Боже, я такий радий що ти з нами, – вимовив Адам.
– Всі ми раді цьому Адаме, – промовив Ерік.
– Так. – відповів Ден.
Закінчивши збирати речі ми нарешті поволі вирушали в дорогу.
– Так, народ підняли свої гарні зади і вирушаємо в путь, поки ще заторів немає, – скомандував Адам.
– О’кей бос, слухаємося.
Сонце вже зійшло, на дворі потеплішало, роса потроху спадала. Поклавши в фургон свої речі я побачила, що це дійсно дім на колесах, в задньому відділені стояли два надувних ліжка також там було безліч поличок, так щоб всі речі могли поміститися. В середині було надзвичайно затишно, а на одному із ліжок я помітила дещо, невеличкий котик згорнувшись в клубок міцно спав.
– А це ще хто у нас? – поцікавилася я.
– Його звуть Бальтазар він наш талісман, – відповіла мені Сара, – ми його знайшли на вулиці, і приютили.