Персефона і Тіль мусили бігти до безпечного фойє, нахилившись і прикриваючи голову руками. Будинок стояв в оточенні на шляху демонстрантів. Фасад був уже зусібіч розмальований і пошкоджений, а у вікна раз у раз летіли каміння та пляшки, даремно цілячи у верхні поверхи, з яких, мов на глум, лилися на вулицю світло й відлуння разюче інакших голосів гостей вечірки. Шибки здригалися від кожного удару, але трималися. Вони лишалися нетріснутими і сліпими.
Перед дверима квартири на четвертому поверсі в них перевірили запрошення. Охоронець провів їх повз зачинені двері коридором, освітленим енергоощадними лампочками, у дальню частину квартири, що займала чи не весь поверх. Їм допомогли зняти верхній одяг, який персонал відніс до спальні, переробленої під гардеробну. Тіль намагався непримітно прокласти і проштовхати собі шлях крізь натовп до кухні, поки Персефона, тиснучи руки, просувалася лише на два кроки вперед і три назад. Він лишив її позаду, під навалою формальностей і обміну люб’язностями, щоби потік невимовної беззмістовності оминув його. Нарешті він опинився один і в безпеці, обперся, стискаючи свою склянку так, що аж побіліли кісточки пальців, на одну з кухонних стійок і кидав погляди крізь щілину кухонних дверей на свою супутницю. Вона стояла в центрі кімнати, а навколо неї юрмилися літні пани з дружинами, захоплено й неприховано розглядаючи її вбрання або й попросту загорнене в нього юне тіло. На іншому кінці вітальні, між просторою площею для відпочинку і телевізором, мов на імпровізованій сцені, виступав Путьєр, говорячи до кількох слухачів. Він, як завжди, виголошував якісь промови під кивки присутніх. Він сміявся. Люди сміялися з ним, заглядаючи йому до рота. Хазяїн квартири, якого Тіль уміло уникнув, увійшовши до зали, ручкався з гостями на вході й мовби ненавмисне притискав до грудей стос паперів із добре розбірливими назвою та іменем автора. Зі свого місця Тіль не міг нічого прочитати, проте був певен, що ім’я цього чоловіка збігається з тим, що на титульній сторінці. Цей пихато, підбадьорливо усміхнений клоун колись був йому другом або принаймні знайомим. У нього був кабінет поряд із Тілем у часи, коли вони були набагато молодші, і Тіль пригадав наївність і недалекість свого сусіда, до яких ставився колись із поблажливістю. Коли колегіум збирався на якесь обговорення, Тіль завжди з усмішкою слухав жалюгідні спроби цієї людини аргументувати власну позицію і знаходив у цьому приємне підтвердження своєї вищості й неодмінної успішності. А тепер цей чоловік тримав біля серця свій особистий, справжній успіх у вигляді цього негрубого стосу, і Тіль зневажав його за це. Невже
за це він одержав повний дослідницький ґрант? За ці нікчемні аркуші з банальними, дрібничковими ідеями? За це йому надали помічників і приміщення, лабораторії та, що найважливіше, гроші; у Тіля ж, який міг би досягнути чогось великого, справді важливого й істотного для усвідомлення цього світу й розуміння власної історії, цей безглуздець відібрав усе. Так, він його обікрав, і це зібрання згорблених постатей перед ним — його спільники. Потурачі бажанням дитини, яка чаклує над напоями з калюжі та ягід горобини посеред шкільного двору. Тіль іще міцніше стис свою третю склянку. Кісточки його рук білявіли під шкірою. Гості заходили до кухні й виходили звідти. Тіль не зважав на них, хоч вони з ним і віталися. Персефона зникла з його поля зору. Він замовив іще випивки.