його з тебе, то вже більше не одягнеш!
Рогоза мусів скоритись і, сховавши жупана під себе, мерщій погнав
волів до хати пан-отця.
- Цур їм і пек, сим москалям, - говорив він до Галі стиха. - Коли
б скоріше вихопитися звідсіля з душею.
Охрестивши дитину, налякані москалями Демко й Галя, не погодувавши
навіть волів, зараз же рушили з Кодака і тільки тоді трохи
заспокоїлися, коли знову в'їхали в степ.
Звістки, що їх привезли Демко й Галя з Кодака, дуже засмутили
старого Балана.
- Недобрі звістки, діти... - сказав він. - Починається тут нове
господарювання. Недурно мені серце недобре віщувало.
- Треба, тату, поїхати нам до Січі, - сказав Демко. - Треба
подивитись, що там робиться. Може, москалі вже давно пішли звідтіля
геть... Не довіку ж їм там стояти. Може, там знову товариство
збирається. Адже чимало тоді таких було, що поховалися по плавнях, щоб
перечекати, поки москалі підуть у свою землю.
До речі Демка пристав і Іван, кажучи, що сором сидіти недалеко
Січі і не знати, що там діється. Старого козака й самого давно манило
до Січі - глянути на неї хоч одним оком хотілося, і він охоче згодився
на вимоги сина й зятя.
Порадившись, козаки рішили їхати до Січі не кіньми, а човном,
через лиман та Підпільною, бо з плавні можливо було наблизитись до
Січі зовсім непомітно і так Само непомітно можливо було б і
переховатись в очеретах плавні, коли б трапилася яка-небудь пригода од
москалів.
Галя тепер не сперечалася, бо Демко їхав разом з батьком і се
заспокоювало її. Вона охоче почала збирати подорожнім всяких харчів, а
через кілька день ранком троє козаків сіли у невеликий човен і виїхали
у лиман.
Лиман Великі Води недурно так звався у запорожців; упоперек його
ледве сягало око, а упродовж лиману берегів зовсім не видно було.
Дрібненькою комашкою здавався на тому просторі запорозький човен і
здавалося прямо неймовірним, щоб він колись пересунувся на другий бік
лиману. Проте Демко жваво налягав на . весло і легенький човен хутко
посувався по прозорій воді лиману, немов по сковзанці, лишаючи позад
себе водокрутні од сплесків весел.
Смужка зеленої плавні на тім боці лиману щохвилини ближчала,
дерева підіймалися з води все вище, і до снідання козаки прибули вже
до другого берега і, трохи відпочивши, виїхали у річку Підпільню. Тут
на гребки сів Іван, Демко ж почав снідати.
З-за гіллястих верб та яворів, що росли берегами, вже вийшло
червоне сонце, розмальовуючи Підпільню дивовижними кольорами. Плавня
вже давно прокинулася і легкокриле птаство завело свої веселі пісні...
Проте козаки не дуже до тих пісень прислухалися, не дуже й до краси
плавні придивлялися, бо все те було їм давно відоме. Очі їхні з
напруженням придивлялися у той бік, де була Запорозька Січ.
По Підпільній доводилося гребтись проти води і через те човен
посувався повагом, так що Демко та Іван, гребучи по черзі, у човні й
пообідали.
Після обіду, коли сонце почало вже схилятись на захід, Іван
радісно скрикнув:
- Хрест!
Всі глянули на схід сонця. Там, над зеленою пущею плавні, сяяв під
промінням сонця щирим золотом хрест січової церкви святої Покрови.
Козаки поскидали шапки й почали хреститись.
- Слава Господові! - сказав старий Балан.
- Церква стоїть нерухомо!
- А коли церква стоїть, - скрикнув Демко, - так живе у Січі й
товариство!
В запалі він почав чимдуж налягати на весла, і човен, підстрибуючи
з напруги, щодалі все хутчіше біг у той бік, де хрест січової церкви
то виникав козакам на очі разом з банею дзвіниці, то знову ховався за
деревами.
Через півгодини човен повернув з річки у Січовий Кіш, де колись
увесь берег був застановлений козацькими чайками та грецькими й
турецькими кораблями, що привозили до Січі всякий крам. Сумом
подихнуло тепер на козаків з Коша - він був порожній, і тільки
подекуди з води виглядали чердаки потоплених запорозьких чайок та
журливо стояли біля берега два рибальських човни.
- Мабуть, не так воно є, козаче, як ти гадаєш! - журливо похитавши
головою, сказав Дмитро. - Коли б товариство жило в Січі, то Кіш не був
би порожній!
Приставши до берега, козаки вискочили з човна і пішли на гору
стежкою, що виходила прямо до Січового майдану й паланки. За часів
Нової Січі по сій стежці було не розминешся з козаками, тепер же вона