Звонецький поріг, а слідом по ньому й Тягинський. Тільки обсохли та
обтрусилися після Тягинського, а тут уже загудів і Дід, або
Ненаситець.
Петро Рогоза знову пішов до стерна і став на чердаку поруч з
Люлькою. Вони почали стернувати вдвох, бо знали, що великим дубом на
Ненаситці одному не вправити.
Як і предрікала Музична скеля, година була дуже сприятлива: вітру
не було, і вода линула до порогу тихо, відбиваючи в собі золоте
проміння сонця і блакитне небо з невеликими, біленькими, немов руна
чистої вовни, хмарками. Перед очима все вище виникав з води камінь
Рвач, а що було за Рвачем, того не видно було, бо Дніпро зникав там з
очей, ховаючись за камінням, разом з цілими горами своєї піни... і
тільки могутнє дудіння й ревіння подавало звістку, що там нижче, за
Рвачем, Дніпро падав на гострі скелі і то стогнав, то ревів диким
звірем, лютуючи з того, що несила йому вивернути з землі і покотити
геть ті скелі й каміння, що рвали на шматки його тіло... Гребці вже не
чули голосу стернарів і Петро тільки рукою показував, з якого боку
загрібати, а з якого табанити.
Не допустивши дуба до Рвача, стернарі круто звернули його в ліву
руку, і не вспіли жінки скрикнути, як дуб підхопила непереможна сила
течії і, мов тріску, почала перекидати його з одної лави порогу на
другу. Не один раз набрав тут дуб води своїм носом, не раз заливала
його й бокова хвиля, немов навмисне збиваючи його з ходу на скелі, щоб
розбити на тріски, та Петро з Яковом міцно держали стерно, і вода
бриніла позад дуба, як бренить натягнена струна.
За хвилину дуб проскочив усі дванадцять лав порогу і вийшов на
тиху воду, лишивши далеко з правого боку скелю Монастирку, що влізла з
правого берега в саме пекло порогу.
- От тепер і пообідати б непогано, - сказав Петро, сходячи з
чердака дуба, і, обернувшись до свого товариша, додав: - Сходь і ти,
Якове, тут уже й дитина справить.
- Гей ти, паливодо! - гукнув далі Петро до брата Гната. - У гречку
стрибати вже вмієш, а стерна ще й до рук не вмієш узяти! Ходи до
стерна!
- Нащо ж я маю ставати до стерна, коли ти говориш, що тут і дитина
вправить? - одповів Гнат. - У дубі є дитина, нехай вона й стернує!
- Ну, ну, не базікай, - сказав Петро суворо, - а йди, коли тобі
говорять.
Гнат більше не сперечався, і ставши на чердак, почав стернувати.
Козаки пообідали без варива те, що подарував їм Глоба: сало,
тараню, огірки та кавуни. Нема чого говорити - уконтентовались поки
добре, так, що хоч би й відпочити, так на горе не було часу: через
годину підбігла Крива забора, а далі Воронова. Та те ще б нічого, а то
незабаром зашумів назустріч і Онука, або поріг Вовничі, а сей уже не
жартує, довелося всім бути й на стерні, й на гребках.
За Онуком Дніпро вужчав, а скелі берегами вищали і тиснули річку з
обох боків, немов хотіли задавити. Дуб біг поміж високими скелями, і
ті скелі, відбиваючись своєю дикою, похмурою красою у прозірних хвилях
Дніпра, досягали своїми тінями до самого дуба. Надвечір він уже
проскочив Будиловський поріг і козаки здалеку вгляділи великі,
дивовижні острови, що стояли поруч, розбиваючи Дніпро на три протоки.
Один з тих островів був весь укритий лісом та червоною таволгою
(лозою), звався він Таволжанським. Другий, з півсотні сажнів заввишки
та напівверстви завдовшки, був майже з однієї величезної скелі і
звався Перуном. Висока голова сього острова, його довгий, горбатий
верх та відкинуті уперед дві довгі, плескуваті скелі скидалися на
голову й тіло якоїсь почвари, що, лігши упродовж Дніпра, ще й
простягла поперед себе дві довгі дебелі лапи.
Петро направив дуба прямо між лапи тієї почвари і козаки опинилися
у захисному, вкритому піском та таволгою куточку острова.
- Тут будемо ночувати, - сказав отаман. - Розкладайте багаття, а
баби зварять нам кулешу.
Над головами козаків, заступивши їм світ вечірнього сонця,
піднімалися височенні скелі шиї і голови острова-почвари.
- Ой сумно ж тут як! - говорили жінки. - Ще, боронь Боже,
зваляться сі скелі на нас. Ми ж тут під скелями мов комашки маленькі.
- Та чудно якось сей острів зветься... - звернувся Іван Балан до
Гарабурди. - Що воно означає, дядьку,
“Перун”?
- Я й сам, сину, - одповів старий запорожець, - ще з молодих літ
цікавився дізнатись, через що сей дивовижний острів так чудно зветься,
так мені один старий рибалка розказав те, що я зараз тобі розкажу.