тужили, разом тепер і діждали великої радості.
- Іване!.. - звернулася Галя до брата, - чому б тобі не взяти Ївгу
за себе, як вона ще трохи підросте?
- Та вона сьогодні цілувала мене, - одповів весело Іван, - так
тепер уже повинна моєю нареченою зватись!
- Куди ж мені ще рости, Галочко? - весело говорила тим часом Ївга.
- Глянь: я вже така заввишки,
Як і ти!
Всі радісні й щасливі пішли з клунками до дуба, та вже на дорозі
згадали про Галиного діда Лантуха і пішли спитати його, чи не хоче й
він з своєю старою покинути зруйноване рідне гніздо та поїхати на
вільні землі.
Хоч старих через їхню неміч і не ганяли на панщину, а проте й вони
не схотіли лишитись поміж чужими людьми і теж прилучилися до своїх
родичів.
Гарабурда давно перетяг дуба до верб левади, де колись Демко
вперше побачив Галю і почув її пісні, і там старий козак сидів у дубі
до світу. Іван з Демком позносили вже на дуб цілі лантухи хліба й
інших харчів, щоб вистачило на далеку дорогу, а Галя помолилась вже
над могилою свого батька і знову повернулася до дуба.
Жінки Гайдабури й Гробаря упадливо розпитували Галю, чого так
плакав Миколка, коли вони пливли лиманом, і Галя зваживши на те, що
Миколка тепер міцно спав, не знайшла іншої причини, як волю Божу. - Се
Господь, - говорила вона, - устами дитини подавав звістку його
батькові, де шукати свого сина. Почало вже світати, коли Петро з
товаришами повернувся з князівської економії. Він спитав Демка, чи не
набрали харчів, і довідавшись, що набрали, пустив коней у степ,
підручному прикажчика дозволив розв'язати кріпаків, товариству ж
загадав сідати в дуба, і коли всі сіли, власною рукою одпихнув його од
берега, скочивши на дуба останнім. Проходячи до чердака повз Галю,
Петро кинув їй на запаску дві жмені золотих грошей, кажучи: - Се вам
на нове життя на вільних землях! - Куди мені стільки? - скрикнула
здивовано Галя. - Поділіть, брате, на всіх! - Не турбуйся про те, всі,
хто зо мною ходив, себе не забули! - Ну, так я поділюся з Ївгою! -
сказала Галя. - Їй теж на молоде господарство потрібні гроші. А вам
же, брате? - А мені нащо ота полова? - суворо одповів Петро і,
обернувшись до Демка, кинув йому до рук пасму волосся з невеликим,
кругленьким шматочком скривавленої шкурки. - А се тобі, - сказав він,
- прислав князівський управитель за твій оселедець! Демко здригнувся
і, зрозумівши, що шкурка з волоссям вирізана з людини, вкинув страшний
подарунок у лиман. - Ти вбив його? - спитав він брата, бажаючи в душі,
щоб того не було. Він був тепер щасливий і все лихо, що йому
управитель заподіяв, зразу забулося. - Нащо? - одповів Петро. -
Шматочок шкурки невеликий, видужає!.. А наука добра: пам'ятатиме
довіку, як різати запорожцям оселедці, та й дітям закаже до
запорозьких оселедців доторкатись. Дуб плив лиманом на південь, і
оселя, що у ній народилася й зростала Галя, разом з садком і вербами
меншала й зникала з очей, сповиваючись туманом. Галя не шкодувала
тепер за тим, що рідної оселі скоро не видно буде, бо та оселя була
місцем її нелюдських страждань. Всі думки молодої жінки тепер линули
за море, до Дунаю, в ту привітну сторону, де, як розказували Демко та
Іван, люди ще працювали тільки для себе і жили так само вільно, як
жили колись запорожці понад Дніпром.
- -- КІНЕЦЬ ---
У *. txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки www. chtyvo. org. ua