Увесь Форт Фаррелл і, якщо вже на те пішло, вся Канада (зазначається в редакційній статті) мали сумувати, що ера, яка закінчилася після смерті Джона Трінаванта, закінчилася. Трінаванти були пов’язані з цим місцем ще з славетних днів лейтенанта Фаррелла; було сумно (подумав автор статті), що рід Тринавантів тепер вимер по чоловічій лінії. Проте був ще один двоюрідний брат, Ч. Трінаван, який зараз навчався в школі в Лозанні. Була надія, що ця трагедія, смерть її улюбленого дядька, не призведе до того, що освіта, яку він так хотів їй дати, залишиться незавершеною.
Я відкинувся назад і подивився на газету перед собою. Тож Трінавант був партнером Маттерсона, але не того Маттерсона, якого я сьогодні зустрів, бо він був надто молодий. На момент аварії йому мало бути за двадцять, такого ж віку, як загиблий Френк Трінавант, або того ж віку, що й я. Тож мав бути інший Маттерсон, ймовірно, батько Говарда Маттерсона, що зробило Говарда наслідним принцом імперії Маттерсона. Якщо він уже не став наступником свого батька.
Я зітхнув, гадаючи, який диявольський збіг привів мене до Форт-Фарелла, а потім переглянув наступне видання. Я нічого не знайшов! Ні в тому номері, ні в наступному не було другої статті
. Я шукав далі і виявив, що протягом наступного року ім’я Trinavant не згадувалося жодного разу, жодної наступної статті, жодного некролога, жодних читацьких спогадів, нічого. Щодо Форт-Фаррелл-Рекордера, Джона Трінаванта ніби й не існувало.
Я знову переглянув газети. Було дуже дивно, що в рідному місті Трінаванта, де він фактично був королем, місцева газета не заробила жодного прибутку з його смерті. Це був дуже дивний спосіб вести газету!
Я затамував подих. Це був другий раз за сьогодні, коли я подумав щось подібне, вперше у зв’язку з Говардом Маттерсоном і тим, як він керував компанією Matterson. Це мене спантеличило, і це привело мене до дечого іншого: кому належав Форт Фаррелл Рекордер?
Офісниця просунула голову за двері. «Тобі доведеться піти; ми закриваємося».
Я посміхнувся їй. «Я думав, газетна компанія ніколи не закривається».
«Це не Vancouver Sun. І «Монреаль Стар» також. «Про це можна сказати дуже добре, — подумав я.
'Ти знайшов те що шукав? вона запитала. Я пішов за нею до офісу.
«Я знайшов деякі відповіді та багато питань. Вона глянула на мене нерозуміючи. «Чи є де тут випити чашку кави?» «
На іншій стороні площі. З грецьким».
«Ти теж маєш смак до кави?» Я подумав, що, можливо, зможу отримати від неї деякі відповіді.
Вона посміхнулася. «Моя мама навчила мене не ходити з чужими чоловіками. Крім того, мене чекає мій хлопець».
Я дивився на її вісімнадцять років, повну життя, і хотів знову бути молодою, як до аварії. 'Можливо, іншим разом. ' 'Може бути.'
Я пішов, а вона незграбно почала припудрити ніс і перетнула площу, думаючи, що якщо я не буду обережний, мене заарештують за викрадення. Я не знаю чому, але в кожному місті, де дешева закусочна може вижити, і є багато місць, де це неможливо, ви знайдете грека, який керує місцевою кав’ярнею. Він розширюється разом із розширенням місця, привозить своїх двоюрідних братів зі старої країни, і в місті середнього розміру греки незабаром отримують контроль над харчовим бізнесом разом з італійцями, які працюють на трохи вищому рівні. Це було не перше грецьке місце,
де я їв, і точно не останнє, поки я був безгрошівним геологом, який шукав багатства.
Я замовив каву та тістечко й відніс до порожнього столу з наміром трохи подумати. Однак у мене не вийшло цього зробити, тому що до мене підійшов чоловік і запитав: «Ви не проти, якщо я складу вам компанію?»
Він був старий, мабуть сімдесят. У нього було засмагле обличчя і тонка шия, зневоднена від віку. Його волосся, хоч і біле, було густе, а під густими бровами була пара пильно-синіх очей. Я кілька секунд оцінююче дивився на нього, і нарешті він сказав: «Я Макдугал, головний репортер місцевого скандального журналу».
Я помахав на стілець. 'Сідайте.'
Він поставив чашку з кавою, яку тримав, і тихо застогнав, коли сів. — Я ще й головний верстальник, — сказав він. «І єдиний копірайтер. Я теж коректор. Все в одному. «Також видавець? —