Выбрать главу

Майк Йогансен

ЗУБНА ЩІТКА

Науково-популярний нарис
Малюнки Алли Гербурт

Широкі маси трудящого населення нашої соціялістичної республіки, на жаль, недооцінюють цей простий інструмент, що називається зубна щітка. В той час як усі ми добре пам'ятаємо, що Америку одкрив Колумб, і що генерали Френч, Бридж і Галліфе відповідно винайшли відповідні форми штанів і піджаків, ми не знаємо навіть імени того вченого, що винайшов зубну щітку і навіть у найкультурніших народів немає йому ні пам'ятника, ні хоч би таблички з написом: «У цьому будинкові жив Ікс, а в отій невеличкій кімнаті в голову йому вперше впала думка сконструювати зубну щітку». Він, цей винаходець, зостався повік незнаний людству і воно часто недооцінює те значіння, що має винахід для широких мас. Один мій приятель, приміром, ніколи не бере з собою зубної щітки, їдучи на полювання, хоча завжди бере з собою п'ять, — шість пляшок горілки розтирати ноги, якщо промокнуть.

Тим часом зубна щітка хоч і не таке має колосальне значіння в житті людей і в історії, як от носовичок чи носова хустка (усі знають, що Наполеон подолав австрійців при Австерліці, у слушний момент махнувши носовичком і тим пославши на непохитні каре австрійського центру кавалерійську бригаду, що й вирішила вихід бою), але все ж таки роля її в житті людськім та й в історії куди більша, ніж звичаєм думають.

Правда, носовичок колись долі кидали дами, щоб дати змогу кавалерові почати розмову, і з того багато по тому народилося дітей як жіночої, так і чоловічої статі, так би мовити, носовичкових дітей; правда, носовичком зав'язували очі гарячому юнакові, граючи в куці-баби і з того знову чимало народжувалось дітей; правда, носовичком середньовічний лицар обтрушував з свого оксамитного каптану бліх, щоб вони не турбували прекрасної дами його серця. Носовичком махали з вікон тюрми, носовичком зав'язували очі й тим, кого вели вішати, носовичком тихий абат утирав їм сльози коло шибениці, обіцяючи на небі життя, вільне від тюрем і шибениць.

Тепер носовичком найбільше втирають носа і то далеко не завжди. Я бачив на головній вулиці в Москві шикарну даму в каракулевім манто, що, оглянувшися навколо, одвернулася й висякала носа пальчиком, та лише після того добула з ридикюля біленьку хусточку, якою й обтерла вже насухо ніс і пальці.

Отож зубна щітка не може претендувати на таку широку ролю в історії людства і то, головне, через те, що винайдено її зовсім недавно. Але, нещодавно з'явившися на світ, вона вже спричинилася до скількох визначних подій.

Один майбутній геніяльний американський письменник на прізвище Отіс Р. Колдвел (Caldwell) мав розмову про свою літературну діяльність з тоді ще невідомим критиком і есеїстом Генрі О. Ларделом (Lardell). Лардел уже тоді пророкував йому блискучу літературну кар'єру і дав кілька оригінальних указівок щодо фабульної конструкції творів.

З слів цього самого Лардела ми знаємо, що Колдвел принципово не вживав зубної щітки; тоді Лардел уважав це за одну з ексцентричностей, що ми їх легко прощаємо геніяльним людям. У Колдвела швидко попсувались зуби, всі дигестійні процеси в його організмові занепали, з'явилася язва шлунку і він умер, бувши двадцяти трьох років зроду і не написавши ні одного рядка своїх творів. Так геть пропали для людства твори одного з найгеніяльніших письменників, що без сумніву були б написані, коли б він регулярно вживав зубної щітки.

Того ж таки Генрі О. Лардела звичка акуратно чистити зуби ебонітовою щіткою урятувала від неминучої трагічної смерти.

Ще не виступавши ні разу на літературній ниві, Генрі О. Лардел підчас гри в покер зі своїми товаришами, студентами Гарвардського університету, програв велику суму грошей. Цю суму він зобов'язався виплатити протягом трьох день, і вранці третього дня не зібрав ще й половини її. Призведений до одчаю, Лардел замислив обікрасти філію Американського банку. Над вечір третього дня Лардел увійшов у помешкання банку, ніби для того, щоб покласти гроші на біжучий рахунок. Молодий, повний сили, елегантно одягнений юнак ні в кому не збуджував найменших підозрінь.

Він підійшов до тієї каси, де видавалось гроші з біжучих рахунків, і йому пощастило одразу побачити в юрбі знайомого. Це був касир великого концерну Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені,* літній уже джентлмен з білими, як сніг, вусами, в дешевенькому костюмі з білої саржі. Він ласкаво одповів на привітання елегантного студента і був дуже радий, коли той почав розпитувати його про мініятюрного японського собаку, улюбленця сивоусого касира. Розмовляючи, Лардел сперся ліктем на столик касового вікна і затулив від старого джентлмена скілька пакетів з тисячними асигнаціями, що він уже одержав з каси.