І, знаєте, Маркова почули, видно, дуже вже палко виливав він свою кривду. Вмить зазирнули до його душі і дізнались, у чому його покликання, і припровадили до місця роботи.
Тепер Марков перебуває в далекій зоряній системі Великої Зеленої Риби. Він працює крутильником на всіх п’яти рівнях з підключенням і душі не чує у своїй роботі. Всі, хто тепер знає Маркова, не можуть ним нахвалитися й одностайно вважають, що він ідеальний крутильник. З ласки, як кажуть, самого Господа Бога.
Така от історія.
Може, її придумав Едгар, поки неуважно роздивлявся своє невиразне відображення у склі канцелярської шафи, де громадилися сірі канцелярські папки з зав’язками...
А може, й не Едгар.
Не має значення, хто сказав. Головне, мабуть, що сказав. Едгар кинув погляд на кульок із зображенням пишноволосої зірки естради, батоном та пляшкою молока і вийшов з кімнати канцелярії. Він тихо пройшов по коридору і зазирнув до приміщення для відвідувачів. Юдіф сиділа біля столу спиною до нього і виписувала чергову квитанцію, а за бар’єром, нетерпляче постукуючи шариковою ручкою, стояв... Едгар.
Так, Едгар, тобто той, кого ми домовилися називати Едгаром, у куртці захисного кольору з блискучими застібками і шнурками, з червоно-синім шарфом на шиї, з волоссям невизначеного кольору, довгастим обличчям і легкими зморшками біля очей.
Едгар – наш Едгар – розгублено завмер у дверях.
Тут ми впритул підійшли до проблеми двійника. Чому виникають двійники? Чому – хоч би куди ми дивилися, хоч би з ким ми зустрілися – ми часом скрізь бачимо тільки себе? Дзеркала, звичайно, не враховуємо.
Ви не задумувалися над цим?
Подумайте. Щодо цього існує навіть ціла теорія.
Едгар – той Едгар – байдуже дивився зверху вниз на Юдіфине каштанове волосся й постукував ручкою по бар’єру. Напевне, він приніс до пральні білизну.
Едгар – наш Едгар – із сутіні коридору сторожко спостерігав за ним.
Едгар – той Едгар – поклав, нарешті, ручку на бар’єр і став відчужено роздивлятися жовто-червону телефонну будку, сейф із фотокартками кіноакторів, електрокамін та Юдіфині плечі.
Едгар – наш Едгар – поривчасто ступнув уперед.
Юдіф озирнулася, і в її очах наш Едгар побачив розгубленість.
Він ступив іще крок, – той, за бар’єром, поволі повернув голову в його бік...
За дверима на сходах він виявив невисокого, але дуже поважного молодика у замшевій куртці, неосяжній пухнастій шапці і з чорним портфелем типу “кейс”, або, по-нашому, “дипломат” у руці.
– Із жеку, – понуро сповістив замшевий молодик. Або ж, як кажуть тепер, “із жеу”.
Едгар відступив, пропускаючи його до передпокою. Передпокій знов змінився, набувши нормальних, відповідних до типового проекту розмірів, і тільки під поставленою на місце вішалкою, ніби нагадуючи про те, що сталося, валявся іграшковий флюгер-півник.
Чоловік із жеку діловито пройшов на кухню, гучно ступаючи чобітками на грубих підборах по запорошеній підлозі. Едгар пройшов за ним. У кухні полилася вода. Чоловік із “кейсом” перевіряв крани. А може, мив руки. Едгар поткнувся був на кухню, але поважний замшевий чоловічок уже з виразом бридливості на обличчі подавсь до ванної. Едгар відступив – у ванній так само полилася вода. Після цього профогляду було піддано бачок у туалеті.
– Розпишіться.
Чоловічок із жеку дістав із “кейса” тонкий шкільний зошит, простяг ручку, і Едгар покірно розписався.
– Прокладку можна замінити, – заявив замшевий, озираючись на порозі. – А можна й не міняти.
І щез, хряснувши дверима. Злетів підхоплений поривом повітряних струменів флюгер-півник і впав, завмер під вішалкою. Едгар постояв у передпокої і раптом помітив на поличці з телефоном маленький кишеньковий календар. На календарі, що закликав користуватися послугами Держстраху, було зображено Юдіф. Маленька копія з картини Джорджоне. Едгар узяв календар, подивився, що в нього на звороті. Календар був торішній. Едгар поклав його в гаманець і відчинив двері до другої кімнати. В кімнаті ліниво розлігся диван, застелений барвистим пледом. Ще в кімнаті були крісло, стіл, книжкові полиці і телевізор. Може, там було щось іще, але поки що його було не видно. Адже все залежало від кута зору. Від позиції спостерігача. Від його положення в континуумі.
Едгар навіщось увімкнув телевізор – кольоровий, марки “Рубін” – і опустився на яскравий плед, що своїм забарвленням дуже скидався на будки телефонів-автоматів там...
Де? Де стояли ці будки? Де вони стоять? Можна порозмірковувати і навіть, можливо, спізнати істину. А якщо ні? А якщо спізнаєш – а то ніяка не істина?