На мить Едгарові здалося, що там, у дзеркальній вітрині, перебуває не Відображення, а Двійник, котрий нещодавно в “Комбінаті побутових послуг” байдуже роздивлявся плечі Юдіф, та він одразу ж збагнув, що помилився. У вітрині перебувало саме Відображення, і воно привітно, з розумінням усміхнулося, й Едгарові раптом закортіло потиснути йому руку. І викурити з ним по сигареті.
Він запрошувально кивнув і оглядівся: люди йшли кожен у своїй справі, штовхались у гастрономі; тролейбуси, зачепившись рогами за дроти, діловито бігли по мокрому асфальту; не там, де годилося, переходив дорогу старезний дідуган у червоно-синій спортивній шапочці “adidas”; на розі жваво торгували морозивом і лотереєю “Спринт”; на балконі третього поверху, над гастрономом, стояла дама в барвистому халаті, задумливо вдивляючись удалину, задумливо лускаючи насіння й так само задумливо кидаючи лушпиння на голови перехожих; під ринвою вовтузилися горобці; у сквері по той бік вулиці сиділа дівчина з пишними чорними косами, вдаючи, ніби читає “Майстра і Маргариту” М. Булгакова, а насправді спостерігаючи за тим, чи бачать перехожі, а особливо молодики в джинсах, куртках і з підголеними скронями, які сидять навпроти неї, що вона читає “Майстра і Маргариту” М. Булгакова. Загалом кажучи, континуум вирував.
Відображення, наслідуючи Едгара, огляділося, і, як зважити на його подальшу поведінку, по той бік дзеркальної вітрини все так само було, як і годиться бути. Бо Відображення підморгнуло Едгарові й ступнуло на тротуар перед гастрономом.
Вони перетнули вулицю там, де годиться, переходом типу “зебра”, перед скляними очима тролейбуса, – він так само підморгував Едгарові, бо впізнав його (віз-бо “уночі чи вранці”) – й посідали в скверику неподалік чорнокосої власниці М. Булгакова. Точніше – книжки М. Булгакова.
Горобці, лементуючи, вовтузились у вербовому гіллі над головою, було дуже затишно, нікуди не треба було поспішати, і Відображення з Едгаром, розімлівши на сонечку, неквапливо курили собі й бесідували.
Бесідували вони просто так, ні про що. Про роботу, звісно, від цієї теми нікуди не втечеш, про шкільних знайомих, про наближення комети Галлея, про Марсіанського Сфінкса, невдалу гру оленегірської “Зірки” і про події в Новій Каледонії.
Бесідуючи, вони з’ясували, що робота, як тут, так і в задзеркальних просторах, однаково цікава, що комета Галлея існує і тут, і там, тільки наближається до задзеркального спостерігача з іншого боку, що Марсіанський Сфінкс поводиться так само некоректно в обох світах, що оленегірська “Зірка” безнадійно програє незалежно від просторово-часових координат і події в Новій Каледонії розвиваються так само адекватно і по цей, і по той бік дзеркала.
Бесідуючи, Едгар, крім того, довідався, що не все в задзеркальному просторі й часі відповідає світові по цей бік дзеркала, хоча обидва простори і часові виміри є складовими частинами одного й того ж континуума.
Виявилося, що в задзеркальному просторі вже розшифровано сигнали, які надійшли від зірок Епсилон Ерідана й Тау Кита, що в періодиці почалась публікація з продовженням роману Л. М. Толстого “Війна і мир”, політ на Марс експериментально підтвердив гіпотезу про порожнистість Фобоса, що налагоджено контакт з дельфінами, які живуть на Атлантиді, затонулій там, за дзеркалом, неподалік від марокканських континентальних вод.
Виявилося також, що задзеркалля не знає кубізму та твору О. і Б. Стругацьких “Жук у муравлищі”, зате знає неймізм, кінофільм “Кілька слів про потоп” та другу частину повісті “Прогулянка звичайна”, опублікована там, у задзеркаллі, в солідному видавництві “Молодь”.
А взагалі, так воно й має бути – адже дзеркала відображають лише дуже невеличкий шматочок нашої реальності. Теоретично, певна річ, можна створити дзеркало завбільшки в тисячі кілометрів й розмістити його на орбіті ІСВ – та в ньому відіб’ється (в кращому випадку) лише одна частина планети. Можна запустити дзеркало навколо Землі, та чи все тоді стане нам відомо?
Можна прихилитися до будь-якого дзеркала й спробувати зазирнути вгору чи вниз, праворуч чи ліворуч. Що ж ми там побачимо?