Выбрать главу

Дракон також був причетний до цієї інтриги – такого висновку дійшов Едгар внаслідок своїх спостережень за його дещо винуватою поведінкою – і виступав ВІН у ті стародавні часи аж ніяк не на боці братика-лицаря. Це, звісно, можна було зрозуміти, пам’ятаючи про споконвічний антагонізм між лицарями і драконами.

Вперше Едгар побачив Дракона з вікна своєї кімнати торік улітку. Тоді він, певна річ, не знав, що це Дракон. Щодня проповзав Дракон дорогою попід Едгаровими вікнами, сумлінно тягаючи на спині блоки чиїхось квартир (він працював на будівництві нового мікрорайону), ревів на поворотах, чадів у небо сизим димом з вихлопної труби, скреготів гальмами перед вибоїнами, одне слово, викладавсь як міг.

Одного суботнього дня, гуляючи біля будівництва, Едгар виявив, що потужна машина стоїть перед недобудованою восьмиповерховою коробкою з великих блоків, замість переднього колеса спирається на товстезну колоду. Машині було сумно марнувати вихідний день отакою усіма покинутою – Едгар зрозумів, у якому вона стані, й почав з нею розмову.

Отак вони познайомились, і так Едгар довідався, що це Дракон. Дракон виявився досить-таки цікавим і балакучим співрозмовником (окрім тих випадків, коли мова заходила про його давнє минуле), захоплювався літературою, знався на Ренесансі, сам, коли випадала вільна хвилина, брався до писання, відпочиваючи після роботи на подвір’ї автотранспортного підприємства.

До речі, під час останньої зустрічі він дав Едгарові почитати свій рукопис, що його Едгар поклав тоді до внутрішньої кишені куртки і який і тепер був там. Дракон безперечно прагнув мати свого читача, і це бажання було цілком природне.

Едгар подумав, що добре було б звести для розмови Дракона й Марсіянського Сфінкса та й подивитись, що з того вийде. Має ж бути в них щось споріднене?

Він дістав із внутрішньої кишені списані розгонистим Драконовим почерком аркуші, із виправленнями, вставками, стрілочками і галочками, розгорнув їх і хотів був розпочати дослідження Драконової творчості, аж тут за його спиною пролунав Хрипкуватий, Але Не Позбавлений Приємності Голос.

– Не забудьте про вкрай Потрібні Речі, – мовив голос.

Едгар обернувся, а проте нікого не побачив. Та й не міг нікого побачити, бо лавка стояла по той бік галереї стендів з детальною інформацією про спектаклі драматичного театру сусіднього обласного центру. Стенди заступали півнеба, і тільки присівши навпочіпки, можна було роздивитися ноги тих, хто цікавився театральним репертуаром.

Едгар не став сідати навпочіпки. Він силкувався пригадати, де і що він міг чути про Потрібні Речі. В Едгара не було сумніву, що він десь чув або бачив щось, що якось пов’язане з Потрібними Речами. Йому навіть здавалося, що якийсь із епізодів, пов’язаний з Потрібними Речами, стався в континуумі не давніш, як цього ранку.

А втім, пам’ять не бажала братися до діла, як годиться, певне, з огляду на неробочий день, і Едгар вирішив не перенапружуватись, з досвіду знаючи, що потрібне однаково колись пригадається. А він поки що не мав підстав, щоб квапитись.

Розв’язавши проблему в такий мудрий спосіб (власне, відклавши розв’язання проблеми в такий мудрий спосіб), Едгар кинув поглядом довкола скверу – там усе було гаразд – і знов підставив обличчя під сумлінне сонце.

...Вулиця – в сонце занурилась. Минають, минають... На лаві сидить, розімлівши, на статую схожий. Днина гожа. В континуумі пробоїна – рана невигойна...

Стоп! Знову брехня. Знов спотворення фактів. І навіть не в інтересах читача, а заради абичого. Щодо поганої днини все правда, а от, що в континуумі пробоїна – то тут перебрали міру. Поки що ніяких зустрічей не спостерігається.

Едгар розрівняв на колінах списані з обох боків аркуші й почав розбирати Драконову базгранину. З кривулями доводилося миритись, беручи до уваги, як важко було Драконові водити ручкою, затиснувши її в кігтисту лапу. І взагалі, Едгар просто милувався ним – настільки вухаста драконяча голова, луската спина, величезний довгий хвіст і важкі крила відповідали Едгаровому уявленню про драконів. Його приятель був типовим драконом.