До Сфінкса вони по допомогу не звернулися, хоча той, безперечно, міг би їм допомогти. Та марсіяни були не лише легковажні, а й горді, а Марсіянський Сфінкс не бачив потреби втручатися непроханим, та й до того ж він геть поринув у самоспоглядання.
Отак і загинула марсіянська цивілізація, загинула в ті часи, коли на Землі повного розмаху набуло Велике переселення народів.
У Дракона було іще одне припущення щодо природи Марсіянського Сфінкса. Він вважав цілком імовірним, що Сфінкс є інструментом Інопланетного Розуму, який, експериментуючи, створив колись Сонячну Систему.
– Хоч би хто він був, а пальця йому в рот не клади, – закінчив Дракон свою розповідь.
Едгар погодився з цим висновком Дракона, хоча й не збирався класти пальця до рота Марсіянському Сфінксові.
– А в Місті Флюгерів я, напевне, наступного тижня побуваю, – пообіцяв Дракон. – Погомоню зі Сфінксом. Запитаю в нього про дещо. Може, він мені й відповість.
– Про що запитаєш, якщо це не секрет?
– Та, розумієш, кортить розпитати, що ж усе-таки було до Ілема? Як жилося-дихалось? Є в мене, розумієш, деякі міркування з цього приводу, хочу перевірити, чи правильно я міркую.
Дракон знітився, закректав, засопів радіатором.
– Ну-ну! – заохотив Едгар співбесідника.
– Міркую, як це було тоді, п’ятнадцять мільярдів років тому, до Великого вибуху? До початкової сингулярності, як тепер звичайно говорять. Правду кажучи, мені більше до снаги ортодоксальна точка зору, без будь-яких мудрацій. Знаєш, на зразок всякої там первинної, та ще квантової, та ще й просторово-часової, та ще й піни, всіляких отих міхурів, тобто пузиркових інфляційних структур... Язика можна собі зламати. Не схвалюю я таких ускладнень. Зуби від них ниють. Світ повинен бути простим за своєю суттю, складності в нього вносимо ми.
І гадаю я от що: був, певна річ, до Великого вибуху інший Всесвіт, тільки час у ньому біг нібито навпаки. Що далі від Вибуху, – то старше, що ближче – то, відповідно, молодше. Все існуюче в світі з’являлося з хаосу, на межі руйнування, потім досягало найдосконалішого вигляду, вищої точки розвитку, проходило шлях до юності, дитинства, поступово деградуючи, і щезало у власному дородку.
Гадаю, що Сфінкса створили задовго до Вибуху, поки тодішня цивілізація ще здатна була щось робити. А тоді цивілізація, природно, впала в дитинство й наказала довго жити, а Сфінкс зостався й живе, як наказано. Як тобі таке припущення?
Едгар подумав трохи й відповів щиро, як і слід було відповідати Драконові, дивлячись просто в його скляні очі.
– Сказати, що твої міркування дуже оригінальні, на жаль, не можу. Хоча сама гіпотеза, може, й не краща, але й аж ніяк не гірша від багатьох інших.
– Той, хто має власну думку, гідний більшої поваги, аніж той, хто не має ніякої, – відрубав Дракон і ляснув хвостом по своїй укритій лускою спині, наполохавши голубів, що повмощувалися на даху майстерні.
– А в мене ще ось яка ідея з’явилася: нашого друга, експериментуючи, закинув сюди Інопланетний Розум, коли створював Сонячну Систему. Як спостерігача і порадника. Я вже про це говорив. А згодом або забув про свій експеримент, або не став надавати йому значення, а може, в нього з’явилися нові клопоти...
– Або взагалі переселився з нашого континуума в інші Всесвіти, – підхопив Едгар.
– Може, й так, – погодився Дракон. – Усе може бути. Але є в мене ще одна гадка. Гадаю, що наш приятель марсіянин зв’язку з тим-таки Розумом досі не втрачав, а тому я з ним неодмінно порозмовляю. Знайду вільний час і порозмовляю. А розмова має бути цікава!
Дракон сичав від збудження і поводив своїми рожевими морськими плавниками, як кінь на виступі ВІА. Едгар, як відомо, вже мав досвід спілкування з Марсіянським Сфінксом, тому засумнівавсь, що Дракон досягне успіху, а втім, промовчав.
А Дракон і далі теоретизував, підтверджуючи правильність положення про позитивний вплив тривалих нічних роздумів на процес зародження як животворних, так і неживотворних ідей. Він якось непомітно перейшов від міркувань про Марсіянського Сфінкса до питання про генезис його, Драконового, племені й розповів Едгарові старовинний переказ про те, як у допотопні часи навідала Землю чергова партія інопланетян. Інопланетяни привезли з собою драконів для вивчення питання про можливість успішного існування вищезгаданих драконів за умов планет земного типу. І вийшло так, що інопланетяни або загинули, або повернулися на свою батьківщину, а дракони зосталися.