Едгарів погляд знов зупинився на фотографії Нейла А. Армстронга та Едвіна Е. Олдріна на тлі місячного відсіку “Орел”.
– Звідки тут ці фотографії?
Блакитний Лицар кинув недокурок на паркет і з гуркотом наступив на нього. Раптом, немовби розбуджений цим гуркотом, заграв запорошений попелом старовинний годинник. Він попереджав, що завдано буде ще однієї рани. Грав він досить мелодійно й довго, а потім почав вибивати години і робив це досить промовисто, так, що погойдувалися й подзенькували підвіски на величезній люстрі під стелею й тріпотіли ніжні білі фіранки. Вибивши шістнадцять ударів, годинник угамувався.
Едгар не знав, чи варто перепитувати ще раз, бо Блакитний Лицар опустив забороло й застиг у звичайній позі музейних лицарів. Певне, звик так стояти. Едгар, повагавшись, вирішив піднятися нагору, але біля спіральних сходів з дерев’яними різьбленими поручнями його зупинив голос Блакитного Лицаря. Слова з-під заборола долинали невиразно, проте досить голосно.
– Не раджу вам ходити туди, добродію, – мовив Блакитний Лицар, і над його шоломом заколихалися блакитні пір’їни, – Можете теє... спізнитися... е... на роботу.
Попередження було цілком аргументоване. Едгар зупинився.
– До того ж телевізор там не функціонує, – провадив далі Блакитний Лицар. – Згоріли запобіжники. А щодо фотографій, то вони, – тут він трохи затнувся, – ну-ну, скажімо, залишені тут як подарунок.
– Кому?
– Звичайно, мені, – з гідністю вимовив Лицар і переступив з ноги на ногу.
– А ким? – допитувався Едгар.
Блакитний Лицар нервово струснув списом.
– Послухайте, добродію, адже я не запитую, хто ви і що ви тут робите? – Наконечник його списа черкнув у повітрі загрозливу дугу. – Тож я ні про що вас не запитую!
Нерви в Блакитного Лицаря вочевидь були підточені втомливими турнірами. Напевне, йому часто доводилося сурмити до бою.
– Вибачте мені, – миролюбно сказав Едгар.
– Приймається, – пробурчав Блакитний лицар.
– Я, мабуть, піду, – сказав Едгар.
– Ідіть, мабуть, – пробурчав Лицар.
І Едгар пішов.
Отакі бувають часом зустрічі. Наче й говорили, перемовлялися, а про що – хтозна. Проте в континуумі і не таке буває.
В місті панували стійкі сутінки: було не те, щоб дуже ясно, але й не так, щоб дуже темно. Джерело світла неозброєним оком не спостерігалося, а над головою в Едгара тяглася стеля із жовтуватими підпливами – певне, сусіди поверхом вище якось пішли, забувши закрити воду. Цілком звичайна для відповідальних квартиронаймачів історія.
Едгар зупинився на перехресті вулиць і закурив. Поки він стоїть, прихилившись до жовто-червоної будки міського телефону-автомата й випускає дим у напрямку непізнаного літаючого об’єкта, тобто пізнаного і нелітаючого, тобто вішалки, можна зауважити таке: неонова вивіска “Комбінат побутових послуг” засвітилася тремтливим синім світлом, причому букви “м” і “т” у слові “комбінат” та буква “л” у слові “послуг” не виявляли жодних ознак життя, а перше “о” у слові “побутових”, навпаки, було життєрадісне до стану безперервної пульсації, начебто воно уявило себе певною мірою пульсаром, що, зрештою, ніхто нікому заборонити не може. Адже можна видавати себе за будь-що, аби лишень це не вадило навколишнім.
Флюгери на всіх будиночках враз, начебто за командою, повернулися на сто вісімдесят градусів, і це збіглося в часі з собачим гавканням на сходах. Слід наголосити: “збіглося в часі”, а не повернулися через собаче гавкання, бо вищезгадане гавкання могло й не спричинитися до такої поведінки флюгерів.
На тлі шпалерного обрію у напрямку до кухні над містом пролетів літальний апарат у формі перевернутої догори дном тарілки. Але ми вже зверталися до цієї теми і намагатимемося надалі її не торкатися, хоча обіцяти нічого не будемо.
Едгар кинув недокурок в урну для сміття, глянув ліворуч, ступнув на бруківку, глянув праворуч і подавсь до будиночка з пульсаром у вигляді літери “о”. Він не даремно дивився ліворуч і праворуч – над бруківкою з обох боків тяглися тролейбусні дроти і що кожні кілька десятків метрів стояли бетонні стовпи, призначені для кріплення вищезгаданих дротів. Хоча наявність дротів і стовпів ще не засвідчувала безперечну наявність тролейбусів.
За скляними дверима висіла табличка “зачинено”, але двері були не замкнені, отож Едгар увійшов і опинивсь у звичайному, перегородженому бар’єром приймальному пункті служби побуту. Через бар’єр могли провадити дуель клієнти і обслуговуючий персонал.