І не помилився. Незабаром почувся цокіт підків по асфальту. Цокіт наближався.
Цього разу Блакитний Лицар з’явився перед ним у повному лицарському обладунку. Певне, збирався стати на чати біля старовинного годинника зі старовинним написом. Кінь під ним був добрий, білий, поважних розмірів, з білою, накрученою в локони гривою. В лівій руці Блакитний Лицар стискав списа, блакитні пір’їни на шоломі войовничо розмаялись, обличчя, не закрите заборолом, було грізне. Блакитний Лицар нібито зійшов зі сторінок Об’явлення святого Іоанна Богослова, й Едгар про всяк випадок подивився, чи не простує за ним пекло. Пекло за Блакитним Лицарем не простувало. За ним простували “Жигулі”. Водій “Жигулів” засигналив, Блакитний Лицар смикнув поводи, примусивши могутнього коня поступитися до тротуару, і автомобіль квапливо помчав собі далі.
Едгар підійшов до бордюра і підняв руку. Блакитний Лицар загальмував.
– Через службову прохідну дістали? – спитав Едгар, киваючи на коня і натякаючу тим самим Блакитному Лицарю на його потяг до дефіцитних товарів.
Блакитний Лицар пихато випнув нижню губу і промовчав. Він був при виконанні обов’язків.
– То який же це кінний завод офірував вам цього красеня? – не вгавав Едгар.
Замість відповісти Блакитний Лицар тицьнув списом поза спину Едгарові. Едгар обернувся й побачив афішу, наклеєну на паркані поряд з магазинчиком. Афіша повідомляла, що в неділю на міському іподромі буде розіграно великий приз сезону за участю коней Онуфрієвського кінзаводу.
– Зрозуміло, – мовив Едгар, знову обертаючись до пихатого Блакитного Лицаря. Кінь переступав з ноги на ногу й мотав білявою головою. – Тільки не думайте змагатись у цьому обладунку.
– А це чому? – порушив обітницю мовчання Блакитний Лицар.
– Вас обженуть, – лаконічно пояснив Едгар.
– Позбиваю списом нахаб! -заперечив Блакитний Лицар.
– Дискваліфікують.
– Ребра поламаю!
– Притягнуть.
– Нехай спробують!
– І спробують.
– Усіх розжену!
А все ж з нервами у Блакитного Лицаря було не зовсім гаразд. Він з брязкотом опустив забороло, стиснув коня шпорами і, розмахуючи списом, гупаючи, помчав провулком. Перехожі зупинялися й дивились йому вслід.
Едгар задумався про щось своє, та йому не дали часу на роздуми.
– Украй Потрібні Речі вже чекають, – поінформував Хрипкуватий, Але Не Позбавлений Приємності Голос.
– Авжеж, авжеж, – озвався Едгар і попрямував далі.
Украй Потрібні Речі що, власне, мається на увазі? Те, без чого не можемо існувати в дану мить? Вода для мандрівника в пустелі? Шматок хліба для Робінзона на голій скелі? Повітря для космонавта на орбітальній станції, що її пробив метеорит? Чи, якщо ширше глянути, – крила для птаха? Творчість для людини? Щастя для всіх?
Украй Потрібні Речі – це те, без чого неможливе існування не у вузькому, а в найширшому розумінні. І в кожного вони, напевне, свої.
І, звичайно, Едгар нарешті згадав. Не міг не згадати.
Це сталося давно-давно, коли він, кваплячись на дзвінок у передпокої, залишав Місто Флюгерів. Тоді, біжучи, він прочитав надпис золотими літерами на офіційній чорній табличці, що приліпилась на дверях одного з будиночків.
“Пункт видачі Украй Потрібних Речей” – написано було на табличці.
Тепер усе стало на свої місця. Залишилося тільки запитання: де шукати Місто Флюгерів?
Едгар підійшов до рогу вулиці й підняв голову. І побачив на тому боці вулиці стандартну будку телефона-автомата. Над дверима одного з будиночків неонова табличка сповіщала: “Комбінат побутових послуг”. Табличка мерехтіла синім світлом, причому літери “м” і “т” в слові “комбінат” і літера “л” в слові “послуг” не виявляли жодних ознак життя, а перша літера “о” в слові “побутових”, навпаки, була життєрадісна до стану безупинної пульсації, що, втім, нікому робити не заборонено.
Небо було досить ясне, хоча джерела світла спостерегти не можна було. Едгар глянув ліворуч, ступнув на бруківку, глянув праворуч і пішов через вулицю. Проминув “Комбінат побутових послуг”, пройшов уздовж дбайливо підстриженого зеленого газону й зупинився перед двоповерховим рожевим будиночком із різьбленими вікнами і флюгером, що своєю формою нагадував друкарську машинку. Біля дверей будиночка, на рожевій стіні, висіла та ж таки дошка з золотими літерами. Нижче основного напису розмістився напис менший, що його минулого разу Едгар не помітив. Дрібні літери сповіщали про те, що “Пункт видачі Украй Потрібних Речей” є філіалом “Комбінату побутових послуг”.