Біля “Пункту видачі” аж ніяк не було безлюдно. На зеленому газоні лежала літаюча тарілка. Неподалік від неї гарцював по газону, гидливо поскубуючи траву, могутній білогривий кінь Онуфрієвського кінзаводу. На лаві під невідомим Едгарові деревом з розкішною ясно-синьою кроною й досить великими плодами, що зовні схожі були на оранжеві бублики, закинувши ногу на ногу, сидів Двійник, а поруч нього – Сірий Чоловік, який задумливо жував оранжевий бублик. Трохи віддалік до стіни сусіднього будиночка прихилилося Відображення в розстебнутій куртці. Чорнокоса Власниця сиділа з Фіалковим Мандрівником у часі край фонтана, весело хитала ногами й розповідала щось Фіалковому: той сумно усміхався і кивав головою. Кинувши уважний погляд довкола, Едгар виявив Вантажника, що знов спритно замаскував свою другу голову. Вантажник лежав на травичці за фонтаном, підклавши руку під одну з голів і, судячи з усього, дрімав. Накопичував сили для подальших космічних перельотів.
Не помітити Дракона було важко. Дракон безцеремонно розлігся на тролейбусній зупинці під дашком для потенційний пасажирів, поклавши вухасту голову на лапи і скляними очима позираючи на довколишнє. Зауваживши, що Едгар дивиться на нього, Дракон задерикувато підморгнув йому.
Едгар стояв, застромивши руки в кишені, й дивився в небо, що неквапом тьмяніло.
Не було Хрипкуватого, Але Не Позбавленого Приємності Голосу. Взагалі – голос був присутній, але мовчав, а спробуй-но побачити голос, що мовчить! (Власне, як і той, що не мовчить).
Не було Блакитного Лицаря, та білогрива тварина, зрідка косуючи оком на Дракона, давала підстави для припущення, що він перебуває десь тут неподалік.
Не було Юдіфі...
Едгар зітхнув і востаннє озирнув згасаюче небо.
– Едгаре! Голубчику Едгаре!
Едгар зітхнув і обернувся. Вантажник прокинувся, Чорнокоса Власниця лишила теревені. Дракон наставив вуха, а білогривий мало не подавився травою.
Юдіф стояла біля дверей Комбінату побутових послуг у своєму ветулійському вбранні й червоних хатніх капцях з пухнастими кульками і махала рукою.
– Вас викликає Сфінкс!
– О! – рикнув Дракон і став ляскати хвостом по бетонному стовпу, призначеному для кріплення тролейбусних дротів. – Дай мені з ним побесідувати!
Білогривий про всяк випадок чкурнув якомога далі, отаборившись за літаючою тарілкою.
– Зараз він тобі загадку загадає, як його родич Едіпові, – похмуро пообіцяв Двійник. – Чого, мовляв, люди спершу на чотирьох кінцівках ходять, тоді на двох, тоді – на трьох, а потім вже й зовсім не ходять, а кладують їх до гарного ящика, складають їм руки на грудях і несуть у затишне місце. А ти йому відповіси, що все це давня байка. Тепер люди ходять геть усі на головах, щоправда, коли зовсім голів не гублять.
– Потім побесідуєш, – відповів Едгар Драконові, йдучи до дверей “Комбінату побутових послуг”. На Двійникові слова він ніяк не зреагував.
Юдіфі ніде не було. Едгар зайшов зо знайомої жовто-червоної будки, зняв трубку.
– Слухаю, – сказав він, умощуючись на відкидному сидінні.
Слово полинуло в далеку путь до Марса, алмазним блиском спалахуючи в променях зірок. Слово могло заблукати, загубитись у проваллях космосу. Тому Едгар сказав ще раз:
– Слухаю, – і заплющив очі, зручно прихилившись до стіни телефонної будки.
Шелестіння паперів вивело його зі стану чекання. Він визирнув з будки й побачив Юдіф, схилену над канцелярськими паперами.
– Юдіф! – покликав він.
Юдіф підвела голову й усміхнулась:
– Юдіф, коли ж я розрахуюсь за надану мені послугу?
– Наступного разу, любий Едгаре. Наступного разу.
– Гадаєш, що він буде?
Юдіф кивнула головою й лагідно усміхнулась.
– Авжеж буде. Хіба ти сумніваєшся?
І він нарешті зрозумів, що аж ніяк не сумнівався. Не міг сумніватись. Бо є такі речі, щодо яких не можна сумніватися.
– Аіу утара шохо, – промовила телефонна трубка. – Даціа Тума ра гео Талцете.
Голос Марсіянського Сфінкса було чути майже без жодних перешкод, зрідка лишень напливала, зникала і знову лунала тиха музика. Мабуть, у Сфінкса грало радіо.
– Шохо тао тавро шохо ом, – провадив Сфінкс далі. Сфінкс удавався до найбезсоромнішого плагіату. – Аіу ту іра хасхе, Аеліта.
Едгар незворушно чекав. І дочекався. Сфінкс, нарешті, зрозумів, що розмовляє не з марсіянином. Або просто йому набридло вдавати дурня.