Сірий Чоловік дожував оранжевого бублика, повернувся до Двійника і повчально підніс палець.
– Гай-гай, не кожному дано в майбутнє прозирнуть, – продекламував він, – пізнати сіль. Уздріти дно. Уздріти суть. Не кожному.
Двійник скривився, але промовчав. Блакитний Лицар, карбуючи крок, підійшов до Едгара і простяг до нього долоні з Потрібними Речами.
Небо геть потьмяніло, і настав чи то вечір, чи то ранок.
Едгар обережно взяв Потрібні Речі. Він узяв загального зошита на дев’яносто шість сторінок у червоній обкладинці, ГОСТ 13309-79, і білу кулькову ручку з довгим стержнем і синьою пастою без вказівки на ГОСТ.
Він розгорнув загальний зошит на першій сторінці, зняв з ручки ковпачок і написав: “Звичайна прогулянка”.
Тоді поклав ручку в зошит, згорнув його і заховав Потрібні Речі до внутрішньої кишені своєї куртки.
– Порядок, – гучно промовив Блакитний Лицар з-під заборола і рушив до свого білогривого.
– Тільки не відкладай на потім, – порадив Дракон.
– От-от! – підтримало Відображення.
А Сірий Чоловік, певна річ, не зміг угамувати свого бажання знов довести до відома тих, що зібрались у Місті Флюгерів, свої віршовані вправи.
– Ми все завжди відсуваємо на потім, – проголосив він, ставши на лаву й прибравши пози бувалого декламатора, – за себе вболіваємо й ніколи не думаємо про те, що не встигаємо. Відкину все. І сяду до стола, й мрії плекатиму... А врешті, ні. Не пишеться. Хай потім. Можна зачекати! Та завтра – напевне. Вночі, при місяці. Ні дня без слова! Або ж у понеділок... Бо ж так зручніш мені. І знову й знов кажу собі, що потім, як минеться втома. Не пізно братись за перо ніколи. Й життя втекло – історія знайома...
– Т-та-ак... Заради цього не варт було братися за перо, – пробурчав Двійник. – Треба було відкласти на потім.
– А взагалі, хай тобі щастить, земляче. – Сірий Чоловік повернувся до Едгара, пустивши повз вуха Двійникову шпильку. – Напиши щось, гідне не юнака, а мужа.
– Ага, – невдоволено втрутився Двійник. – І віддай на рецензію. Отоді знатимеш, хто ти такий є насправді і яка тобі ціна базарного дня...
– Відключись, чуваче! – обурено вигукнула Чорнокоса Власниця. – Втомив усіх.
Фіалковий отямився. Вантажник рушив до своєї тарілки.
– Ну, навіщо ви так? – лагідно зауважило Відображення, звертаючись до Двійника. – Треба вірити...
В сутінках раптом почувся дуже знайомий звук. Звук тролейбуса, що наближався.
Тролейбус виповз із-за рогу, підкотив до зупинки, примусивши Дракона посунутися, і зупинився. Заскреготали, відчиняючись, двері. Гордо буркнув мікрофон. І всі дружно замахали й закивали, прощаючись. До наступної зустрічі.
Він сидів біля вікна, застромивши руки до кишень куртки, вдивлявся в сутінки, що ховали Місто Флюгерів, і думав про те, що субота минула і попереду ще цілісінька неділя.
Повз нього пропливали вогні світлофорів, неонові літери кінотеатрів, гастрономів і промтоварних магазинів, скреготіли на зупинках дверцята, гордо буркав мікрофон, стукали компостери, заходили й виходили люди, і коли він, відповідно до правил проїзду в міському громадському транспорті, підвівся з місця, заздалегідь готуючись до виходу, над проспектом знялась у небо літаюча тарілка, а в таксі, що обігнало тролейбус, він побачив Юдіф – вона квапилась до аеропорту. На неї чекав Ермітаж.
Він вийшов, провів поглядом тролейбус, перевірив, чи на місці Потрібні Речі – і рушив додому. Чи вночі, чи вранці...
© ЖАДАНІ ПОРОГИ ЗЕМЛІ / О. М. Дурєєв. ЗВИЧАЙНА ПРОГУЛЯНКА / О. Я. Корепанов. КОНТАКТ IV РІВНЯ. О. В. Покальчук: Фантастичні повісті та оповідання. – К.: Молодь, 1991. – 256 с. – (Компас).