У двобої з текстом Едгар зумів також одержати інформацію про те, що піраміди, темне кільце і Сфінкс утворюють упорядковану систему, і що осі Сфінкса (котрий, звісно, ніяких осей насправді не мав) і головної піраміди зорієнтовані на північ, а осі трьох інших пірамід обернуті до меридіану на кут альфа. Йому не пощастило дізнатися більше, бо в трубці знов почулося “ту-ту”, і спокійний, майже неживий голос проголосив із космічних глибин:
– Аіу утара шохо, даціа Тума ра чео Телуетл. Шохо тао тавра шохо ом.
Після недовгої паузи Сфінкс додав:
– Іїу ту іра Хасхе, Аеліта, – після чого Едгар марно чекав іще кілька хвилин.
Потім він поклав трубку на важіль і вийшов з телефонної будки.
Сфінкс явно і, можна сказати, з задоволенням порушував трудову угоду. Халтурив. Без сумніву, КПУ найближчим часом повинен був докопатися до причин такої безвідповідальної поведінки одного із підрозділів.
Едгар трохи зачекав і вирішив зазирнути до підсобки. Виявилося, що підсобка – то ніяка не підсобка, а довгий коридор, що упирався в скляні двері. Юдіф у коридорі не було. Едгар пройшов коридором, зупиняючись і смикаючи ручки численних дверей, – усі вони виявилися замкненими. Він повернувся до вихідного пункту, постукавши дорогою в кожні двері – ефективність його дій як була, так і зосталася нульовою. Він постояв у коридорі, реально вивчивши настінний екран соціалістичного змагання, стенд народного контролю, перелік узятих на квартоблік, стенд “Наші привітання”, куточок юриста, порожню вітрину стіннівки “За високу культуру обслуговування”, дошку об’яв, яка пропонувала членам товариства книголюбів терміново сплатити внески в бухгалтерію, графік відпусток, соціалістичні зобов’язання, три почесні грамоти та паспорт комсомольсько-молодіжного колективу.
Юдіф не з’являлася.
Едгар знов дійшов до кінця коридору й подивився крізь засклені двері. Двері виходили на вулицю до сусіднього дому з флюгером у вигляді літака і також були замкнені.
Юдіф, певне, вкрай зніяковіла від вибрику Марсіянського Сфінкса, що своєю суттю суперечив заголовку стіннівки. Едгар зрозумів, що йому навряд чи пощастить виманити зі схованки вірну дочку міста Ветулії, але йти не збирався.
– Я однаково не піду, не заплативши, – гучно мовив він до усіх дверей одразу. Хоча залишати Комбінат побутових послуг йому не хотілося не лише з цієї причини.
І в цей час за скляними дверима на вулиці з’явилася захекана Юдіф. Клацнув замок, і вона упурхнула до коридору, намагаючись сховати за спиною поліетиленовий кульок із зображенням пишнокосої зірки естради. З кулька віроломно визирали опуклий кінчик батона і горловина молочної пляшки.
Едгарове серце розтануло. Він ступив назустріч Юдіф.
– Дозвольте, я вам допоможу.
Юдіф, зніяковівши, іще погарнішала, хоча більше вже й не можна було. Вона збентежено віддала Едгарові кульок і прошепотіла:
– Вибачте... Я не думала, що ви так швидко.
– Дрібниці, – відповів Едгар. – Я тільки-но закінчив розмову. Дякую вам.
Юдіф вдячно поглянула на нього, і в Едгара стислося серце.
Адже він знав, що місто безлюдне.
Тут, мабуть, ішлося про те, що “бути” і “уявлятися” – два абсолютно різні поняття. Можна бути, а можна просто уявлятися, що ти є. Але якщо ми віримо в те, що нам уявляється, отже, воно для нас є? І якщо ми говоримо про те, що нам уявляється, як про таке, що воно є насправді, іншим, отже, воно стає таким, що є насправді для інших? Хіба не так?
Юдіф відімкнула одні з дверей.
– Заходьте.
Едгар зайшов і опинився в невеликій кімнаті з трьома звичайнісінькими канцелярськими шафами, набитими такими ж сірими канцелярськими папками із шворочками. На вішалці висів рушник, на підвіконні стояли карафка, склянка і радіо. Ще були стільці.
– Спасибі і ще раз вибачте, – мовила Юдіф, забравши в Едгара кульок і поставивши його біля столу. – Чим ми ще можемо вам прислужитися?
– Взагалі-то я хотів заплатити за послугу, – відповів Едгар і знову сягнув рукою по гаманець, але Юдіф, як і перед цим, зупинила його.
– Пізніше. У нас так заведено.
Вона наголосила на “у нас”, знов легко провела рукою по волоссю і обеззброююче усміхнулася.
Едгар хоч-не-хоч мусив послухатися.
Він стояв поруч неї і вагався, а треба було говорити, бо до “Комбінату побутових послуг” з хвилини на хвилину могли завітати інші відвідувачі. Той-таки Блакитний Лицар, приміром, щоб здати до хімчистки обладунок. Або загострити списа.
– Щодо Ветулії, – нерішуче почав Едгар, дивлячись у трохи сумні прегарні Юдіфині очі.