— Тоді наступного разу розповідай ти.
Це змусило брата замовкнути, але його лють я добре відчував аж з іншого боку кімнати.
На Різдво нам подарували радіогодинник з таймером. Годину ти слухаєш трансляцію, а потім прилад автоматично вимикається. Недільними вечорами ми з Джейком слухали релігійну радіопрограму «Звільнений», яку транслювали з Чикаго. Така собі добірка інсценівок про людей, життя яких пов’язане з найтаємничішими та найпохмурішими куточками світу, і лише могутнє світло Боже може пробитися туди й урятувати бідак. Я не особливо переймався релігійним підтекстом програми, але, оскільки радіоп’єси були справжньою рідкістю, слухати історію в такий спосіб мені подобалося. Зазвичай Джейк засинав ще під час трансляції, і той вечір не став винятком.
Я слухав, аж поки радіо не вимкнулося, і вже куняв, як почувся шум мотору «Паккарда», — і прокинувся. Унизу відчинилися скляні двері; я точно знав, що саме цієї миті мати вийшла на веранду зустріти батька. Я підійшов до вікна: тато і Гас ішли від гаража до його помешкання.
— Дякую, Гасе.
— Чудово попрацювали, капітане. Сподіватимемося, не намарне. Добраніч.
Гас попрощався і пішов у церкву, батько попрямував до ґанку, де на нього чекала мама. Вони зайшли в дім. Я знав, що саме зараз на кухні мати дістає теплу вечерю і подає татові. Я витягся в ліжку. Крізь вентиляційні ґратки долинуло шаркання стільців по лінолеуму: батьки вмощувалися за стіл, а далі запала тиша — батько їв.
— Зрештою ми таки знайшли його в одній з пивничок Манкато, — промовив батько. — Він налигався як чіп. Що ми тільки не робили, аби хоч якось привести його до тями. Довелося нагодувати, а потім ми поговорили. Я намагався переконати його помолитися, але він відмовився. Під кінець йому поліпшало. Тревіс був готовий їхати додому. Казав, що шкодує про свою поведінку і те, як повівся з Амелією та Пітером. Останнім часом йому було кепсько. Він запевнив, що більше цього не повториться.
— І ти йому повірив?
Я почув, як батько провів виделкою по тарілці, збираючи докупи останні шматочки вечері.
— Рут, я не знаю, чи зможе Бог достукатися до кожного. Чи, можливо, я просто не вмію правильно доносити Його слова. Тревіс ще й досі не оговтався. Я переживаю за нього і його сім’ю. Не знаю, що ще наразі я можу зробити, окрім того, що молитися за його душу.
Зашуміла вода в раковині, зацокотів посуд. Далі повисла тиша. Я уявив собі, як мати повернулася до батька, а він ще й досі сидів за столом. Останнє, що я чув того вечора, це її м’який голос, який ніжно промовив:
— Дякую, Натане. Дякую за твої старання.
Розділ 7
Офіційним вихідним днем у батька був понеділок. Після сніданку наставав час для візитів — прогулянки до домівки Еміля Брендта. Його сестра, Лайза, мешкала разом із ним. Вони давно приятелювали з Джейком, тому брат час від часу супроводжував тата. Оскільки того понеділка заборона залишати подвір’я без дозволу все ще була чинна, мандрівка видавалася мені чудовою нагодою згаяти час і дорівнювала тимчасовому звільненню з в’язниці. Аріель пішла з нами. Сестра частенько бувала в Брендтів удома, і не лише через уроки з теорії музики, гри на фортепіано й органі: впродовж останнього року вона допомагала Емілю з написанням його мемуарів.
Хоча Еміль і Лайза належали до королівської знаті Брендтів, Аксель Брендт доводився їм рідним братом, а Карл — племінником, ці двоє вигнанців жили окремо неподалік річки. То був гарнезний будинок відремонтованої ферми на західних околицях Нью-Бремена. Їм судилося носити прізвище Брендт, хоча обоє не були ані краплини схожі на представників родини. Еміль — віртуозний піаніст і композитор з характерною репутацією гульвіси; уся його молодість минула серед знаменитостей. Після того, як він освідчився матері, а потім покинув її, молодий талант вирушив вивчати музику до Нью-Йорка й там потоваришував з Аароном Коплендом. Копленд тоді щойно повернувся з Голлівуду на крилах гучної слави після написання музики до екранізації «Про мишей та людей» Стейнбека. Композитор надихнув Еміля на пошуки долі на Західному узбережжі, і молоде обдарування так і вчинило. Спочатку справи йшли вгору, робота в кіноіндустрії знайшлася легко, і голлівудські веселощі були аж надто до смаку. Він товаришував із Скоттом Фіцджеральдом, коли той, забутий усіма, доживав свої останні роки, сестрами Ендрюс, які, до речі, теж були родом із Міннесоти, Джуді Ґарленд, уродженою Френсіс Ґам, також із Міннесоти. До того, як війна поклала край легковажному життю, в молодого музиканта було два шляхи: один вів до гламурного життя композитора, що пише для кіно, а інший — вертав додому, до землі, звідки він вийшов, і до музики з глибоким корінням, яка проростала з чорнозему та обвіювалася вітрами. Про все це я довідався від Аріель: про це йшлося в мемуарах, які вона друкувала під диктовку.