— Що ж, ходімо. Джейку, ти теж виходь.
Досі я ще не мав нагоди побувати у в’язниці, але це було саме те місце, що повсякчас привертало мою увагу.
Я побачив невеличку кімнату з брудними жовтими стінами, освітлену флуоресцентними лампами. Загалом усе довкола нагадувало дідове агентство нерухомості. Кілька столів, шафа для паперів, дошка для оголошень з наліпленими на ній плакатами. Проте вздовж східної стіни виднілось конвойне приміщення, там сидів ув’язнений.
— Дякую, що приїхали, пане Драм, — сказав поліцейський.
Вони потиснули один одному руки. Тато відрекомендував нас. Сержант Клів Блейк був молодший від батька, носив окуляри в золотій оправі, а його блакитні очі були сповнені зворушливої щирості. Попри пекельно-липку ніч, його форма була навдивовижу чиста й охайна.
— Чи не запізно вам обом тут вештатися, га?
— Не могли заснути — спека, — відповів йому батько.
Джейк звично мовчав, особливо коли хвилювався, що почне заїкатися на людях.
Я впізнав ув’язненого. Негідник Морріс Інґдал. Темне волосся було зібране у хвіст, схований під чорну шкіряну куртку. Він був на рік старший за мою сестру, яка щойно закінчила школу. А Морріс школи так і не закінчив. Наскільки мені відомо, його вигнали за те, що він обпаскудив шафку дівчини, яка відмовила йому в побаченні. Він був власником найрозкішнішого авто, яке мені доводилося бачити. Це був чорний «Форд» на прізвисько «Чорт»: 1932 року випуску, із задньопетельними дверцятами, хромовим блискучим радіатором і великими білими шинами. Автомобіль по всій довжині прикрашали язики полум’я.
— Невже батько Френка та Гоуді Д-д-дуді? — пробурмотів Морріс. Він сидів за ґратами, весь у синцях, втупивши підлі оченята в Джейка: — Як сп-п-п-рави, відсталий?
Як лишень не називали Джейка через заїкуватість! Мені здавалося, що йому це дуже дошкуляло, проте у відповідь він найчастіше мовчав і дивився кудись убік.
— Джейк не відсталий, містере Інґдале, — промовив батько. — Він лише заїкається.
Те, що батько знає цього негідника, мене здивувало. Це були два абсолютно різні світи.
— Ні, д-д-ідько й-о-о-о-го в-х-х-х-опи, — відповів Морріс.
— Припиніть, Моррісе, — наказав сержант Блейк.
Батько більше не зважав на цього нікчему і поцікавився в сержанта, що трапилося. Той знизав плечима:
— Двоє п’яних, одне криве слово. Сам знаєш, як іскра для порохової бочки.
— Я не п’яний, — буркнув Морріс, перехилився через металеву поперечину та взявся пильно роздивлятися підлогу, наче роздумував, чи можна лишити тут рештки вечері.
— До того ж він іще замалий, щоби пити в барі, Кліве, — зауважив батько.
За дверима хтось змив воду в туалеті.
— Комусь дісталося?
— Найбільше — Моррісові. Билися на паркувальному майданчику.
Двері позаду відчинилися: застібаючи блискавку на штанях, у кімнату зайшов чоловік.
— Доуле, я оце розповідаю, як сюди потрапили Гас та Інґдал.
Чоловік сів за стіл і поклав на нього ноги. Хоч на ньому й не було форми, та його спокій і манера поведінки одразу давали зрозуміти: він теж поліцейський.
— Я саме сидів у барі «Роузі», слухав їхні мерзенні балачки, а коли їм стало замало бару, я вирішив покласти тому край.
— Чи можу я забрати Гаса й відвезти його додому? — поцікавився батько в Блейка.
— Звісно. Він в іншій частині будівлі, — сержант дістав з шухляди ключі. — Яке жахіття трапилося з хлопцем Коула! Чув, ти вчора весь день там пробув.
— Так, — відповів батько.
— Мушу-таки зауважити, що моя робота мені до вподоби значно більше, ніж твоя.
— Знаєш, уся ця історія змусила мене багато про що замислитись, — сказав Доул. — Я сотні разів бачив, як той хлопчисько грався біля залізниці. Думаю, він любив потяги. Не можу збагнути, як він міг не помітити.
— Що ти маєш на увазі? — перепитав сержант.
— Я говорив із Джимом Ґантом. Він прибув перший. Казав, що все це мало такий вигляд, ніби дитина сиділа на колії і навіть не поворухнулася, коли наблизився поїзд. Якось дуже дивно, адже хлопчина не мав проблем зі слухом.
— А може, він, як і Гоуді Дуді, теж був відсталий, — кинув Інґдал з камери. — Не знав, що слід прибрати власну дупу з колії.
— Ще хоч слово — і я здеру з тебе шкіру, — вимовив Доул.
Зрештою сержант Блейк знайшов ключі і закрив шухляду:
— Справу розслідують?
— Як мені відомо, ні. Офіційно це нещасний випадок. Жодного свідка, аби мати підстави для перекласифікації.