— Хлопці, побудьте тут. Моррісе, поводься пристойно, — наказав сержант.
— Чи можуть хлопці сходити до вашої вбиральні? — поцікавився батько.
— Певна річ, — відповів сержант Блейк, відчиняючи металеві двері, розташовані з іншого боку. Вони з батьком пішли.
Мені зовсім не хотілося йти до вбиральні. Це був просто дрібний маневр, аби потрапити у в’язницю. Я трохи остерігався, що Доул може це помітити, проте, здавалося, йому геть не було до того діла.
— Що ви мали на увазі, коли розповідали про Боббі? — спитав я в нього.
Це був високий худорлявий чоловік з короткою стрижкою під «їжачок», його голова лисніла від поту. Вуха Доула стирчали так само, як і в Джейка, проте ніхто не наважився б назвати його Гоуді Дуді.
— Ти його знаєш?
— Так.
— Хороший хлопчина, правда ж? Проте повільний.
— Такий повільний, що навіть не зміг утекти від потяга, — озвався Інґдал.
— Стули пельку, Моррісе. — Доул повернувся до мене і спитав: — Ти граєшся на коліях?
— Ні, — збрехав я.
— А ти? — звернувся він до Джейка.
— Ні, — відповів Джейк.
— І правильно! Бо тут поруч мешкає купа волоцюг, зовсім не схожих на порядних людей з Нью-Бремена. Якщо коли-небудь хоч хтось із них до вас наблизиться, одразу мерщій сюди. Скажете, що вам потрібен сержант Доул.
Сержант почав перебирати кісточки на пальцях:
— Прошу лишень: пильно стежте за тими, хто вештається біля тих колій. Зрозуміло?
— Безперечно, сер.
— Ці виродки доберуться і до вас, як не будете обережними, — мовив Інґдал. — Вони люблять ніжне м’ясо, саме таке, як у тебе й у відсталого.
Доул підвівся, підійшов до камери і показав Моррісу, аби той наблизився до ґрат. Інґдал щосили вхопився за лаву і притиснувся до стіни.
— Так я і думав, — процідив Доул.
Металеві двері відчинилися. Вийшов сержант Блейк, а за мить і батько. Він притримував Гаса, який ледве шкандибав. Той був добряче п’яний, проте ані синця.
— Ви справді його відпускаєте? — прошипів Інґдал. — От клята справедливість.
— Я зателефонував твоєму батькові, — відповів інший поліцейський.
— Так от: він сказав, що ніч у в’язниці піде тобі на користь. Вирішуйте це між собою.
— Френку, притримай двері, — попросив батько, дякуючи Клівові.
— Цього разу все минулося, проте, Гасе, не забувай триматися берега. Ще трохи — і терпець у начальника в’язниці урветься.
— Він хоче зі мною про щось поговорити? Перекажіть, що я із задоволенням зроблю це за келихом пива, — вишкірився п’яною усмішечкою Гас.
Я притримав двері, поки батько виштовхав Гаса надвір. Потім зиркнув на Морріса, який сидів на твердій лаві. Тепер, сорок років по тому, я розумію, що побачив дитину, не набагато старшу від мене. Худий, злий, сліпий і розгублений, він опинився за залізними ґратами не вперше і не востаннє. Мабуть, тієї миті я мав би відчувати щось інше, аніж те, що засіло в мені, проте то була лише ненависть. Я зачинив двері.
Біля авто Гас раптом розправив плечі й повернувся до батька:
— Дякую, капітане.
— Сідай в автомобіль.
— А як же мій мотоцикл?
— Де він?
— Біля бару «Роузі».
— Забереш завтра, як протверезієш. Хутко в машину!
Гас трохи завагався. Подивився на місяць. Його обличчя було зовсім бліде.
— Чому він це робить?
— Хто?
— Господь. Чому він забирає безневинних?
— Урешті-решт Він забере всіх нас, Гасе.
— Але ж дитина?..
— Через це почалася бійка? Через Боббі Коула?
— Інґдал назвав його відсталим, капітане. Цей мерзотник сказав, що там йому і місце. Я не міг цього стерпіти.
Гас спантеличено похитав головою:
— То як усе сталося, капітане?
— Я не знаю, Гасе.
— Це ж твоя робота… Ти ж маєш знати все про цю чортівню, — Гас був дуже засмучений. А потім додав: — Мертвий, і як це розуміти?
— Так, що йому вже не в-в-варто перейматися через те, що в-в-в-всі з нього глузують, — мовив Джейк.
Гас поглянув на Джейка:
— Можливо, ти маєш рацію. Може, саме в цьому і полягає причина. А що думаєш ти, капітане?
— Можливо.
Гас закивав: здавалося, така відповідь його задовольнила. Він нахилився, щоб сісти на заднє сидіння, але раптом почулися бридкі звуки — він почав блювати.
— Гасе-Гасе, просто на оббивку, — зітхнув батько.
Він випростувався, витягнув сорочку зі штанів й обтер рота.
— Вибач, капітане. Не знаю, що й сказати.