Він уперше назвав мене на ім’я, думає Белла.
- Я ніколи не навчуся. Залиште мене.
- Я вас не залишу.
- Справді?
Він раптом зупиняється і, дивлячись чорними очима в чорну воду, каже:
- Що ви від мене хочете, Белла?
Медсестра Аллочка вихром уривається до кабінету і сідає навпроти Григорівни.
- Ви чули? - таємничо починає вона.
- Що? - Григорівна почуває себе немічною і навіть трохи хворою. Григорівну дратує Аллочка і оцей її невідомо звідки почерпнутий запал.
- Пам’ятаєте ту сумашедшу кошатницю, що до нас приходила? Ви ще казали, що вона ваша сусідка. Якесь таке странне ім’я - французьке чи італьянське…
- Угорське.
- Ну да, угорське.
- І що? Кажи, не інтригуй.
Аллочка вичікує паузу.
- Зробити вам чай, Григоровна? - каже.
- Алла! Що там случілось?! Що ти знаєш?
- Сьогодні вранці її забрали.
- Хто забрав? Куди?
- Ну, в психушку. Мені водітєль «швидкої» розказав, а я зразу поняла, що це вона.
Григорівна підводиться і нервово ходить навколо Аллочки.
- Навряд чи це вона. Чого б її мали забирати?
- Григоровна, тут сомнєній бути не може. Сто процентів наша кошатниця. Всьо, як ви казали: перший поверх, шоста палата!
Аллочка дістає з сумки два пряники, один їсть сама, інший дає Григорівні.
- Візьміть, скушайте, підкріпіться. Небось ще нічого не їли, правда?
- Алла, розкажи все, що ти знаєш.
- А що тут розказувать. Розгулювала по вулиці в чому мать родила!
- Що?
- Да-да. Гола, зовсім гола ходила по вашій Петропавловській в сопроваждєнії двох десятків бездомних псів і котів. Зрєліще ще то! Двох санітарів пси покусали, так свою хазяйку защіщали. Такий був шум страшний, що даже сигналізація на машинах спрацьовувала.
- Цього не може бути, Алла…
- Ну да, не може… Я вам казала: баба без сексу дуріє.
Григорівна безсило опускається на крісло і закриває лице руками.
- Григоровна, з вами все в порядку? Я хочу сьогодні відпроситися пораньше. В мене в тьоті день рождєніє.
- Так, звичайно.
Григорівна хапає ротом затхле медикаментозне повітря.
- Слухай, Алла, я тебе щось попрошу взамін. Стрельни для мене в когось сигарету.
- Ви ж два года держались, Григоровна…
- І питається, нащо?
У білій лляній сорочці, з розтріпаним волоссям, широко розкритими від здивування і страху очима Белла виглядає навіть привабливою.
Якби я була чоловіком, думає Григорівна, то могла б влюбитися в неї.
Белла навпочіпки сидить на лікарняному ліжку. У палаті ще шість ліжок, але пацієнти на них не ворушаться і не дихають. Просто дивляться в стелю.
- Белла! Що сталося?! - Григорівна присідає на краєчок Беллиного ліжка. - Як це сталося?!
- Я не знаю, - відповідає Белла.
Два кремезні мужики в зелених халатах никають коридором, час до часу зазираючи в палату. Ось різниця між нами і ними, думає Григорівна, ми в білих халатах ходимо, а вони у зелених.
- Тут не можна робити різкі рухи, - каже Белла. - Не можна бігати, стрибати, кричати, пчихати, співати.
- Ну… - Григорівна мнеться, - без цього всього можна обійтися.
- Я й не скаржусь. Ні-ні. Мені тут непогано.
Григорівна мовчить.
З вікна палати видно церкву.
- У тебе гарний вид з вікна, - каже за мить.
- Ми можемо ходити в церкву молитися.
- Відпускають?
- В огорожі є дірка. Хворі лазять у церкву через дірку.
- Ніхто не тікає?
- Ніхто. Усі повертаються назад.
Григорівна підсідає до Белли ближче.
- Белла, що сталося? Ти ж вроді би була нормальна.
- Нормальна?
Напевно, не можна так зразу, думає Григорівна. Не можна на неї тиснути. Сама розкаже.
- Мені так неприємно… так неприємно через усе це, - глухо бурмоче Белла. - Я поводжуся як справжня ідіотка. Добре, що я сюди попала.
- Ну, не наговорюй на себе. Ніяка ти не ідіотка.
- Але я божеволію від цієї тиші.
Григорівна не має що відповісти.
- Тиша і довкола, і всередині, - продовжує Белла. - А я хочу закричати, заверещати на весь голос. Щоб люди не знали, куди мене подіти і як закрити мені рот.
- Заспокойся, Белла.
- Ненавиджу спокій. Ненавиджу все, що перебуває в спокої. Ненавиджу себе.
Тільки тепер Григорівна помічає, що Беллине обличчя набуло якогось хворобливого синюшного відтінку.
- Ти себе недооцінюєш, - каже Григорівна.
- А нема що оцінювати. Мене, як подумати, і не існує по-справжньому. Такий собі згусток драглистої речовини, без кольору, запаху і смаку.
- Розкажи мені, що сталося, Белла. Це якось пов’язано з мужчиною, який тобі сниться?