- Несерйозно? Не бачу в тому нічого страшного. Я люблю жарти і люблю, коли жартують. Я взагалі думаю, що людям треба більше сміятися.
Артьом Миколайович мовчить.
- Я, Артьом Миколайович, знаєте, як думаю? Думаю, що між людьми головне - взаємний інтерес. Щоб люди цікавилися іншими людьми. От візьмімо нас із вами. Ви цікаві мені. Мене інтересує, що ви за людина. Як і про що ви думаєте. Як ведете себе в різних ситуаціях. Я ще зовсім вас не знаю, але при цьому дуже радію. Бо я у передчутті пізнання, розумієте мене?
- Я не зовсім вас розумію, Григоровна.
- Усе дуже просто, Артьом Миколайович! От я вам цікава? Скажіть. Вам цікаво, що я за одна?
- Я ніби знаю.
- Нічого ви не знаєте! - Григорівна відчуває, як гаряча крапелька поту стікає чолом. - Артьом Миколайович, скажіть, що ви хотіли від мене, коли так часто запрошували до себе в кабінет, коли торкались до мене, цілували мені вухо і шию? Скажіть, що ви хотіли від мене?
- Нічого, - відповідає Артьом Миколайович.
Він жестом дає своєму війську якусь команду. Григорівна її не розуміє. Вона стоїть посеред дороги, розхристана, розпатлана, на кривих ногах і високих підборах, і в грудях їй щось страшенно гучно гупає.
Артьом Миколайович зникає за шеренгою солдат. Ті прицілюються і всі одночасно, залпом, стріляють Григорівні в груди. У саме серце.
«Панфілов пагіб!»
Григорівна падає на коліна і краєм ока помічає велику багряну пляму на своїй улюбленій салатовій сукенці. Пляма чимраз більшає.
- Моє серце, - шепоче Григорівна, - воно так болить. Так болить.
Сонце затягується чорним туманом.
Кому ж я тоді цікава? - думає Григорівна.
«Хто буде мене любити?»
Прислухається до свого серця.
«Ще мить, і я вмру».
Але серце, прострелене, калатає все одно.
- Григорівна, куди ми прийшли?
Белла несміливо заходить усередину невідомої їй будівлі. Григорівна радісно плескає в долоні.
- Як куди, Белла? Ми прийшли плавати!
- Плавати?
Григорівна впевнено веде Беллу за собою. Вони минають хол, минають темні коридори і роздягалки і опиняються перед гігантським басейном з голубою-голубою водою. Басейн розділений чотирма смугами. Теплий хлорований пар лоскоче Беллі ніздрі.
- Але, Григорівна, я… в мене… в мене немає купальника.
- Я про все потурбувалася! На! - Григорівна виймає з сумки куплений для Белли купальник. - Він не ахті, але на перші рази вистачить. Ми будемо тут плавати кожної суботи. Ходімо перевдягатися.
Белла розгублено стовбичить на місці.
- Але я не можу. Я не вмію плавати.
- Не вмієш? Белла, ми з тобою знаємо, що це неправда. І зараз ми покажемо, на що ми здатні!
- Я ніколи не питала у вас, що це за море, в якому ми зараз є?
- Море? Ви думаєте, це море?
- Ну так. Я не бачу протилежного берега.
- А зараз? - він робить один крок у бік Белли.
- Не бачу.
- А зараз? - він уже на відстані простягнутої руки.
- Щось ледь помітне видніється над лінією горизонту. Але я не знаю, чи то земля. Можливо, то тінь моря.
- А зараз? - він стає зовсім упритул до Белли. Його губи торкаються Беллиного чола.
- Навіщо ви мене мучите? - шепоче Белла.
- Бо ви досі не навчились плавати.
- Я вже навчилась. Я вже вмію плавати.
Белла лягає спиною на воду, відштовхується, і так, на спині, пливе в глиб моря. Бачить крізь здійняті бризки його - здивованого і спантеличеного. Пливе все швидше, аж поки його фігура не зникає в сьомих хвилях. Вода стає холодною і тяжкою.
Тепер я сама, думає Белла.
Колишеться на морській поверхні. Без руху. Без болю. Без сліз.
І мільйони медуз, великих і маленьких, рожевих і фіолетових, так само колишуться поруч. Без руху. Без болю. Без сліз.
Rattus norvegicus (щур)
Це неможливо, переконує себе Тамара Павлівна, це неможливо. Я живу на сьомому поверсі нового цегляного будинку, а сьомий поверх - це для нього зависоко. Він не зміг би. Йому не вистачило б сміливості і нахабства. Для таких, як він, і другий - зависоко. Як він примудрився? Як йому це вдалося? Однак усе вказує на те, що він таки є.
Тамара Павлівна прискіпливо оглядає свою кухню. Виймає з шафок кухонне приладдя, обнюхує кожну тарілку і каструльку, порпається в пакетах з крупами і макаронами.
І найгірше, думає Тамара Павлівна, я навіть не знаю, що робити. Переставляти каструлі і макарони - це не вихід. Тамара Павлівна ніколи раніше не потрапляла в подібну ситуацію. Не була в такій безпосередній близькості з ним. З ворогом.