Коля, напарник Капітоліни у рибному відділі, вправно розрубує щойно привезену тушу лосося на рівні шматки. Коля - мовчазний дебелий хлопець із завжди опущеним поглядом. Фартушок і білий чепчик йому страшенно не пасують. У такому наряді Коля схожий на трансвестита.
- Ти постійно мовчиш, Коля, - каже Капітоліна.
Коля справді мовчить.
- Тобі неприємно говорити зі мною? Чи просто не маєш що сказати?
Коля складає шматки розрубаного лосося на вітрину, устелену подрібненою кригою. Відкриває здоровенне відро з морською капустою і фасує капусту по двісті грамів у пластикові коробки.
- Та мені й не треба, щоб ти зі мною говорив! - злиться Капітоліна. - Великий пан!
До акваріума підходить делікатна літня жіночка і довго розглядає його вміст.
- Виловіть мені, будь ласка, он оту жирненьку щуку в крапинку, - каже Капітоліні.
Риби в акваріумі полошаться.
- Яку? - допитується Капітоліна, беручи в руки сачок. - Ту, що так сумно дивиться, чи ту, яка заховалася за двома коропами?
- Ту, що заховалася за коропами.
Капітоліна пхає сачок в акваріум і невміло з ним вовтузиться. Піймана щука брикається. Забризкує водою Капітолінин фартушок.
- І почистіть її, будь ласка, - каже делікатна жіночка.
Капітоліна голими руками виймає щуку із сачка. Кладе на залізний стіл поруч з акваріумом. Щука конвульсивно вигинається, гамселить по столу хвостом, широко розкриває рота, і Капітоліна боїться, що зараз із цього рота вилетить громоподібний риб’ячий крик.
- Бідна, - шепоче Капітоліна і гладить щуку по спині. Щука трохи заспокоюється.
- Ви мені вибачте, - звертається Капітоліна до делікатної жіночки, - я сьогодні перший день на роботі. Це моя перша риба. Трохи шкода її, знаєте.
Делікатна жіночка співчутливо киває головою.
- У дитинстві, - лепече Капітоліна, - я читала «Енциклопедію благородних дівиць». У цій енциклопедії було все, що потрібно знати жінці. Як варити раків, наприклад. Знаєте? Треба їх кидати зразу в окріп. Так раки вмруть миттєво. Якщо кидати раків у теплу воду, то смерть їхня буде повільною і страшною. А це не гуманно, розумієте мене? Жінка повинна бути гуманною.
Делікатна жіночка нетерпляче потирає руки.
- Але про щук в енциклопедії нічого не писали, - каже Капітоліна. - Як її вбити так, щоб гуманно? Може, якийсь укол з отрутою миттєвої дії? І чого риби взагалі живі?! Нехай би плавали в річках уже мертві!
- Дєвушка, можете швидше? - делікатно нагадує про себе делікатна жіночка.
Капітоліна бере величезного ножа і прикладає його сталеве лезо щуці до голови.
- Зараз-зараз, - каже Капітоліна. - Зараз-зараз.
Щука завмирає. Її сиве водянисте око винувато дивиться на Капітоліну. Так, немов перепрошує за те, що своїм існуванням провокує Капітоліну до злочину.
- Не бійтеся, тисніть, Ваша Високосте, - нашіптує щука. - Мені не буде боляче. Я не відчуваю болю.
Капітоліна крізь сльози тисне на ніж і жабра щуки роздуваються як крила.
Капітоліна плаче і тисне на ніж усе дужче.
- Дєвушка, ну що ви тут мексиканський серіал устроїли? - делікатна жіночка, як то зазвичай буває, виявляється зовсім не делікатною.
Коля, який увесь час никав поруч, відбирає в Капітоліни ніж і зі знанням справи, одним точним ударом відрубує щуці голову.
Капітоліна довго дивиться на Колю заплаканими зеленющими очима, а потім випалює:
- Вбивця! - і, закривши лице руками, біжить у туалет митися.
Він, як і напередодні, сидить за столом, копирсається в документах.
Капітоліна тихенько заходить у кабінет.
- Можна, Альберт Романович?
Він жестом запрошує сісти на стілець біля столу.
Капітоліна сідає. Знервована.
Як я зараз виглядаю? - думає вона. Напевно, жахливо. Треба було нафарбувати губи. І тоналкою заїди замастити. Заїди - це моє прокляття. Скоро взагалі рот не зможу відкривати.
- Капітоліна, - він зводить на неї свій гострий суворий погляд. - Ти здогадуєшся, навіщо я тебе викликав?
- Здогадуюся, - киває Капітоліна, а в самої мурашки по шкірі.
Усміхається однією з тих чарівних посмішок, яких можна навчитися лишень перед дзеркалом.
- Добре, якщо здогадуєшся.
Він зітхає, немов має щодо сказаного великі сумніви.
- Сподіваюся, такого більше не повториться. Адже не повториться?
- Чого?
- Комедії з рибою.
- Ну яка ж це комедія?! - зривається Капітоліна. - Я так плакала!
Альберт Романович мовчки дивиться на Капітоліну.