- Ходіть у театри.
- Молодий чоловіче, не вчіть мене жити! Якби я хотіла ходити в театри, то ходила б. До речі, як вас звати?
- Віктор.
- Ну то як, Вікторе, ви приймаєте мою пропозицію?
Віктор безпорадно чухає потилицю.
- Ви справжня напасть для мене, - тихо каже.
- Повірте, це не найгірше, що з вами могло статися.
- Добре. Приходьте. Але якщо будете мені заважати, то…
- Я не буду вам заважати. Обіцяю.
Антоніна Василівна задоволено потирає руки.
- Почнемо, - хазяйновито каже вона. - Я тільки збігаю за Жучкою.
- Ми не домовлялися про Жучку!!! Вона сцить на паркет!
- Вікторе, - виразно, по-менторському, каже Антоніна Василівна, - навчіться приймати те, що з вами відбувається, з належною гідністю.
Він танцює - вона сидить на табуретці в кутку кімнати і спостерігає. Склавши руки на колінах. Замислено схиливши голову.
Він час до часу ловить у дзеркалі її погляд. Збивається і починає все спочатку.
Жучка умиротворено дрімає біля табуретки, іноді прокидаючись, щоб видати довге пронизливе скавуління.
- У вас все блискуче. Навіть туфлі, - раптом каже Антоніна Василівна.
Віктор удає, що не чує, але тим не менше ніби між іншим зиркає на свої туфлі. Звичайні лаковані танцювальні чоловічі туфлі. Знизує плечима і продовжує танцювати.
Синя атласна сорочка намокає від поту на спині і під пахами.
Минає година - він безперервно танцює. По кілька разів повторює одні і ті ж рухи. Кружляє. Кидається ногами вперед і вбік. Крутить тазом.
- Ви вертите задницею гірше, ніж якась… пропаща жінка, - знову озивається Антоніна Василівна.
- Вам не подобається?
Антоніна Василівна запинається.
- Ну, не знаю. Просто це виглядає непристойно.
- Танець - це завжди непристойно.
- Я колись танцювала в народному ансамблі. Там було все пристойно. Я маю на увазі - ми не вертіли задницями.
Віктор нічого не відповідає. Антоніна Василівна ніяково перебирає пальцями.
- Але я не довго танцювала. Керівничка ансамблю сказала, що я не підходжу. Сказала, що затовста. Хоча сама вона важила не менше ста кілограмів.
Жучка сонно підводить голову і скавулить.
- Ви їй вибачте, - виправдовує Жучку Антоніна Василівна. - Жучка рідко слухає музику. Вона більше любить читати.
Надя - закадична подруга Антоніни Василівни - приходить раз-два на місяць, щоб випити чаю і перевірити, чи все в порядку. Антоніна Василівна відчуває, коли Надя має прийти, фізично. Антоніна Василівна реагує на Надю так, як деякі гіпертоніки на зміну погоди.
- Надєжда! Яка несподіванка! - вигукує з порога Антоніна Василівна.
Надя стала Надєждою дуже давно. У часи своєї молодості вона безперервно наспівувала пісню «Надєжда - мой компас зємной».
- Як поживаєш? - Надя швидким кроком заходить у вітальню, вмощується в крісло біля вікна і протяжно зітхає. - Ну, розказуй, - каже.
Антоніна Василівна знає сценарій бездоганно. Вона присідає на канапу поруч з Надею.
- А що розказувати? Усе по-старому.
Надя тільки цього й чекає.
- Помер Артьомов і Болеславський. Артьомов від інфаркту, Болеславський від цукрового діабету.
Антоніна Василівна смутно пригадує Артьомова і Болеславського.
- Заміть, - продовжує Надя, - умирають самі мужчини. Самі мужчини.
- За статистикою, вони менше живуть, - підтримує розмову Антоніна Василівна.
- При чому тут статистика, Антоніно! Мужчини вмирають з двох причин. Перша - їх заїдають жони, як, наприклад, Артьомова. Подумати тільки - здоровий був чоловік! Спортом займався! Друга причина - алкоголь і неправильний образ жизні.
Надин погляд нишпорить по кімнаті в пошуках компроматів. Надя все знає і всюди встигає. Надя - секретар Бога на землі.
- Може, чаю, Надєжда?
- Давай. Тільки не забудь дві ложки цукру. Не розумію, як можна пити чай без цукру.
Вони переходять на кухню. Надя безцеремонно зазирає в холодильник і в сміттєвий кошик, а Антоніна Василівна вдає, ніби цього не помітила. Усе йде за сценарієм.
- А в тебе що нового? - питає Антоніна Василівна, заливаючи чайник із заваркою окропом.
- Да так, організовую помаленьку соціальну жизнь.
- Соціальну жизнь?
- Уяви собі. Дискотека для старичків. У п’ятницю. Ти обязатєльно маєш бути.
Антоніна Василівна сміється.
- Надєжда! Що ти придумала?! Яка дискотека?!
- Да ти мені ще дякувати будеш! - Надя ображено надуває крихітні вицвілі губки. - Три місяці місце вибивала! Всьо таке, жива музика, мужчин і женщин порівну, мужчин даже більше…
- Мужчини ж повмирали всі…